У 1948 році за тиждень до 60-річчя композитора і директора Львівської консерваторії Василя Барвінського викликають у Київ і там арештовують. Він власноруч підписав дозвіл на знищення усіх своїх творів. У цій статті — історія уродженця Тернополя, якого радянська влада ув’язнила на 10 років в Мордовії.
Радянська влада зробила все, щоб про Василя Барвінського забули. Про це в документальному серіалі "Мандрівка довоєнним Тернополем" Суспільному розповіла викладачка Львівського музичного фахового коледжу ім. С. Людкевича Уляна Косменко.
"20 лютого 1888 року в Тернополі в сім’ї Олександра Барвінського народжується син Василь. Рід Барвінських — один з найдавніших в Україні, він подарував багатьох діячів української культури. Це була родина справжньої української інтелігенції, яка щодня тяжко працює для долі свого народу", — каже Уляна Косменко.
Сім’я Барвінських жила в правому крилі бурси у Тернополі, не маючи власного будинку. Зараз це зараз будинок по вулиці Качали, 5. Олександр Барвінський був послом Австрійського парламенту і захищав національні інтереси українців Галичини, згодом він очолить державний секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки.
За словами Уляни Косменко, в житті Василя Барвінського відбулася визначальна зустріч.
"Це Лисенко послухав і сказав: "Так, йому варто вчитись музики, це буде добрий музикант". Після навчання у Львові — Прага. Там навчається і виступає з концертами. Василю Барвінському пророкують карколомну кар’єру в Європі. Він чудово робить там кар’єру, розкішну, як піаніст. Він уже починає концертувати".
У Празі він знайомиться з дівчиною, яка так само любить фортепіано, як і він. Наталя стане коханням всього його життя.
"Василь Барвінський сидів у класі й імпровізував, в той час по коридорі консерваторії ішла його майбутня дружина Наталя Пулюй. Так відбулося перше знайомство крізь призму фортепіано, музики і відразу перше кохання. Він одружується з дочкою провідного європейського вченого Пулюя. Входить в також високу інтелігентну вже не тільки в українську, але й європейську родину вчених".
Та попри успіх Василь Барвінський вирішив повернутися в Україну. Старша наукова співробітниця музею Соломії Крушельницької у Львові Роксоляна Пасічник розповіла про документ, який пояснює таке рішення композитора.
"Я, всупереч моїм первісним намірам залишитися в Празі, на бажання мого батька переїхав літом 15-го року до Львова". От основний аргумент був. Це те, що його попросив батько, а він був для нього великим авторитетом. Він зробив свій вибір на користь суспільства".
За її словами, в Україні він хотів створити професійний рівень музичного життя. Василь Барвінський розширює мережу філій музичного інституту. Так, у 1927 році, відкривають філію у Тернополі, звідки родом композитор. Він не здогадується, що проти нього вже давно збирають доноси, вигадують звинувачення у шпигунстві та зраді.
"Людина, як ніколи нікому нічого поганого не зробила. Коли є бажання знищити, завжди знайдеться за що і можуть приписати все. У 1948 році його заарештовують. У в’язниці Василь Барвінський своєю рукою підписує дозвіл на знищення творів. Він отримав 10 років радянських таборів і до кінця життя тавро "ворог народу".
"У музиці Василь Барвінський — імпресіоніст. Він така ніжна, витончена, високошляхетна душа, що як карного злочинця його саджати, це просто не вкладалося в жодну голову. Тим більше ректора, директора Вищого музичного інституту, тоді вже консерваторії", — говорить Уляна Косменко.
За її словами, він 10 років був нарізно з дружиною. Вони відбували покарання у сусідніх таборах.
"Він сидів разом з Йосипом Сліпим. Вони були в одному бараку. Їх саджали навпроти і вони мусили терти цеглу об цеглу. Митрополит Йосип Сліпий і ректор консерваторії Василь Барвінський, вони сиділи в тих робах і там, на тому подвір’ї, мовчки терли цеглу. Єдина зустріч з дружиною була на засланні. Наглядач сказав, якщо вони будуть розмовляти, то тільки російською. І вони просто тих пів години мовчки трималися за руки".
Після заслання Василь Барвінський шукав свою бібліотеку та свої рукописи. Він сподівався, що вони є.
"Твори, у яких була праця його життя, найпотаємніші думки, мрії знищені. Він — композитор без нот. Із назавжди підірваним здоров’ям Василь Барвінський з пам’яті по крихтах відтворює втрачені партитури", — каже Уляна Косменко.
Після заслання Василь Барвінський складає список своїх творів разом із доктором мистецтвознавства Стефанією Павлишин.
"Найважливіше, що є в цьому списку, а він написаний після повернення із заслання, — Василь Барвінський подає список творів, які пропали або були знищені. І якимось чудом, дивом деякі його твори від учнів, їх переписували від руки, вони знаходяться в різних куточках світу. Десь хтось в якихось своїх домашніх архівах сховав. І потроху вони повертаються", — розповіла Роксоляна Пасічник.
За її словами, найвідоміший твір Василя Барвінського — фортепіанний концерт. Його шукали майже пів століття і віднайшли в Аргентині.
"Його творчість потребує не тільки високої виконавської майстерності, але й тонкості, глибини самих відчуттів. Тепер ми, живучи в незалежній Україні, маємо розповісти про цього композитора, щоб його почули й зіграли у всьому світі", — каже піаніст Тернопільської обласної філармонії Олег Кирилюк.
За що інтелігента, лірика і закоханого в музику композитора мордували в таборах і знищили його твори, розповіла викладачка Львівського музичного фахового коледжу ім. С. Людкевича Уляна Косменко:
"Основна причина — це прагнення знищити яскраві постаті української культури. Довести, що українського мистецтва високого рівня просто немає. Василь Барвінський мав можливість отримати світове визнання, залишившись в Європі. Однак він повертається в Україну, щоб присвятити своє життя розвитку професійної музики в Галичині. Трагічна історія його життя показує — тоталітарна радянська влада винищує найталановитіших українців, їхні праці, їхню інтелектуальну спадщину. Та пам'ять про талановитого композитора знищити не вдалося. Заборонені твори Барвінського звучать і звучатимуть".
