"Розумієш: хто, як не ти": розповідь бійця 3-ї ОШБр Богдана Романенка з Вінниччини

"Розумієш: хто, як не ти": розповідь бійця 3-ї ОШБр Богдана Романенка з Вінниччини

"Розумієш: хто, як не ти": розповідь бійця 3-ї ОШБр Богдана Романенка з Вінниччини
Богдан Романенко. Фото: Суспільне Вінниця

Наступного дня після перемоги віддасть усі документи, зброю і заїде до вінницьких хлопців на кладовище, аби сказати, що ми це зробили. Так розповідає боєць 1-го штурмового батальйону 4-ої штурмової роти 3-ої ОШБр Богдан Романенко. З першого дня повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем захищати країну. Про звільнення української землі, штурм бригади та розмови з полоненими росіянами захисник розповів в інтерв'ю Суспільному.

До війни Богдан Романенко захоплювався футболом. Був учасником ультрас “Нива”. Деякий час жив і працював за кордоном. Має захисник псевдо “Tak Nada”. Воно у нього, каже з часів ультрасу. З перших днів війни пішов добровольцем.

" З 24-го числа ми з хлопцями відразу поїхали в Київ. У перші місяці війни це був Київ, це був Мощун, Ірпінь. Київ вдалося відбити тоді. Всі зібралися. І всі були “на характері”. Всі розуміли, якщо Київ візьмуть, то далі піде гірше", — розповідає Романенко. — На той час це був створений підрозділ ТрО “Азов Київ”. Він складався з ветеранів “Азову” і хлопців з ГО “Центурія”. Потім вже ССО “Азов Київ”. І ми розуміли, що вже треба щось інше. Наша бригада нині вже легендарна".

Росіян штурмують "на характері", розповідає захисник.

“На характері” — немає задньої. Тут треба на характері вивозити все. Бо якщо не ми, то вони вивезуть. Тяжко — іди. Не можеш — іди".

Романенко захищав Київ, воював на Запорізькому напрямку. Також брав участь у звільненні Херсону. Нині його бригада вже десять місяців протистоїть росіянам на Донецькому напрямку.

"Я зараз на посаді ротного зброяра. До моїх обов’язків входить — це щоб у хлопців було БК, документація і веду облік зброї у підрозділі. Брав участь у штурмах. На Запорізькому напрямку я отримав контузію. І мені сказали, що моя операція закінчилася, бо піду далі — то буде гірше.

Останній штурм мій і був на Запорізькому напрямку. Вийшло так, що ми їхали до позиції. І ми вже пізніше дізналися, що нас всю дорогу вів ворожий “Орлан”. У нас не було тоді нормального зв’язку. Поступила команда “Десант, земля!”. Ми вивантажилися, зібрали речі. Це все було дуже швидко. І ми почали йти. І тут в один момент (виходу не було чути, було чути прильоти) працював по нас танк і міномет. На той час ми втратили одного бійця. Двом бійцям потрапили осколки в очі. Ми зрозуміли, що далі діла не буде, бо їх треба евакуйовувати".

"Розумієш: хто, як не ти": розповідь бійця 3-ї ОШБр Богдана Романенка з Вінниччини
Кореспондентка Суспільного Ельвіра Бондаренко та Богдан Романенко. Фото: Суспільне Вінниця

До штурмів, розповів боєць, готуються щоразу.

"Наприклад, останній наш штурм у селі Андріївка. Хлопці підібрали таке ж саме село, яке вже було звільнене. І там проходила підготовка, проводилися ситуації різні".

На Бахмутському напрямку, розповідає Романенко, найбільше було біля десяти штурмів за день зі сторони росіян.

"Вони наступали. Це був листопад-грудень. А інтенсивність ворога — він кількістю людей рахується. От ми “на характері”, а вони — людськими силами. Ситуація змінюється в нашу сторону. Бригада бере участь саме на Бахмутському напрямку і показує себе там досить гідно.

Раніше там були “вагнерівці”, а зараз там — регулярні війська. 72-га бригада. Це були кадирівці. Їх у більшій половині вже немає, оскільки ми відбили штурм. Вони теж розуміють, що треба перегравати, бо так, як було раніше, вже не треба".

Якщо ж говорити, чи є у росіян перевага, то артилерія зараз 50 на 50. Аеророзвідка — теж, каже захисник.

Не раз доводилося говорити Романенку з полоненими.

"Розповідають, що вони йшли на роботу, а їм дали повістку. Тиждень два — і відправили на фронт. А другий говорив, ну, він правду казав, що у нього кредити: “У мене кредити, і потрібно було віддавати гроші, а не було з чого”. Тому він пішов. Один, з яким говорили, казав, що тринадцять днів воював, і його взяли у полон.

Коли йде бій, то здаються й добровільно у полон. Але роблять хитрощі: то гранату один кине, то інший почне стріляти. Вони розуміють, що, якщо їх будуть міняти, то думатимуть, що вони зрадники", — розповів боєць.

На фронті, каже, мотивація у кожного своя.

"Ти розумієш, що хто, як не ти. Потрібно йти вперед. Хлопці мотивують. Хочеться помститися за полеглих. І дружина також мотивує. Каже, що все буде добре. Одружилися ми 12 липня 2023. Це було заплановано. Одружилися — і щасливі".

Найбільшою перемогою за час повномасштабного вторгнення називає звільнення Херсону й області. Бачив, каже, і сльози на очах, і посмішки в людей, які були в окупації. Найбільшою втратою стали вінницькі побратими, з якими був від початку. Це боєць на псевдо “Трейн” і Женя Луцик.

Є у Богдана Романенка девіз по життю: "Усе буде у вогнях! Ні кроку назад. Не можеш — спробуй так, щоб вийшло. Потрібно боротися і ще раз боротися!".

На початок