У Теребовлянській громаді на Тернопільщині Парасковія Воробель відсвяткувала сторіччя. Вона розповіла Суспільному, в селі Боричівка проживає 77 років.
За її словами, переїхала сюди, коли 1945 року її родину депортували з Польщі з села Теплиці.
"Спочатку нас перевезли до Харкова, а за рік ми переїхали до Боричівки".
У Теплицях родина Парасковії вважалася заможною, мала сім гектарів землі, каже донька довгожительки Марія Савків.
"Тримали худобу, дві пари коней, чотири корови та ще телятко. Мали також багато птиці, особливо качок. Кожної неділі готували качку, бо їх було дуже багато, не так курей, як качок. Господарка була велика, мали велику стодолу. Коли туди заїжджала фіра з сіном, то могла виїхати з іншого боку. Жили досить заможно. Багато працювали від ранку до вечора".
Парасковія пригадує, як її родину депортували з Польщі. Їй було 22 роки, коли батька забрали до в'язниці, а 17-річну сестру вбили.
"Приїхала в село машина вантажна, зайшли до нас на подвір'я поляки. Тато напував коня. Вони взяли його за ремінь і питають, чи хоче пан з ними польською говорить. Забрали тата на три роки до в'язниці в Польщу до Перемишля. Нас поставили з мамою та сестрою разом. Він спитав, чи маєте польський документ, я нічого не відповіла. А сестра відповіла, що ми не маємо цього документа. Той чоловік відійшов до порогу і вистрілив сестрі в серце. Я встигла її зловити, але вона похилилася мені на груди, сповзла і впала на землю".
Марія Савків каже, в дитинстві мама часто розповідала їй про депортацію.
"Вони залишили все. П'ятеро господарів переїжджало однією фірою. Люди йшли пішки, на возі везли речі. Спочатку заїхали до Ярославля, а звідти поїхали в Харків. Нічого з собою не взяли, ні худоби, ні речей. Там закопали посуд, зерно, одяг. Коли почали будуватись у Теребовлі, я була ще мала. Моя бабця казала: "Що ви ліпите тут з цегли та каміння. У нас там дома такі маєтки залишились. Ми ще туди поїдемо. Ми повернемось додому". Бабця завжди порівнює, як було там і тут".
У Боричівці Парасковія познайомилась зі своїм чоловіком Михайлом. Його родину також виселили з Польщі. Марія каже, їхні батьки жили по сусідству. Батько був старший від мами на три роки. Вони одружилися і все життя разом пропрацювали в колгоспі.
"Був дуже добрий до мене. Я трохи хворіла і він так старався. Ми продали корову, один раз і другий раз, аби допомогти мені. Це був дуже добрий чоловік".
"Бабуся любить курей та кроликів, усе сільське господарство. Вона з дитинства цим займається", — сказала донька Парасковії Марія Савків.
Довгожителька разом зі своїм правнуком Тарасом часто годує кроликів.
"Це така моя робота. В хаті багато вишиття, своїми руками все вишивала. Зберегла також свою дівочу блузку, в якій ще ходила на кавалерку".
Парасковія дочекалася й праправнука. Данило разом з татом Тарасом часто приходить до бабці. Правнук розповідає, розпитує бабцю про її життя в Польщі. Найбільше запам'ятав історію про те, як вона допомагала євреям.
"Розказувала, як залишала за стодолою чи в полі їжу. Це відбувалося протягом кількох місяців. Бабця казала, якби її мама дізналась, що вона таке робить, то може й насварила б, адже за це могли винищити всю сім'ю. Бабця ризикувала життям своїм та своєї родини. Вона добра і працьовита", — розповів правнук Парасковії Воробель Тарас Савків.
