Дитинство часів Гетьманщини: Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгу про українські традиції

Дитинство часів Гетьманщини: Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгу про українські традиції

Дитинство часів Гетьманщини: Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгу про українські традиції

Дослідник та письменник Ігор Сердюк презентував власну книгу "Маленький Дорослий", яка розповідає про дитинство як явище в українській традиції. Презентація відбулася в рамках літературно-мистецького фестивалю Toloka 2020.

Під час роботи над книгою, автор використовував історичні джерела часів Гетьманщини, метрики, роботи вітчизняних та закордонних дослідників. "Маленький дорослий" складається з кількох розділів, кожен з яких є завершеним нарисом на різноманітні теми, пов'язані з дитинством: ставлення у родині до дітей, демографія, дитяча праця тощо.

Багатодітність як міф

Ігор Сердюк каже, що існує уявлення про українську родину, як про багатодітну, але це не підтверджується фактами. За підрахунками в облікових джерелах, на одну жінку віком від 15-ти до 49-ти років, припадало до 2 дітей у селах і 1-2 дитини у містах. Сьогоднішній рівень виробництва, сільського господарства, соціальна підтримка, хоч мінімальна, дозволяє родині доглядати велику кількість дітей. За часів козаччини, українці мали зовсім іншу модель економіки. І якщо кількість малечі була занадто великою, це навантаження не давало змогу дорослим їх підтримувати.

Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгу

"Селянська родина", Т.Г.Шевченко, 1843 р.

У середньому, за часів Гетьманщини жінка народжувала 5-7 разів за життя, проте далеко не всі діти виживали. Для того, щоб розуміти, багато це, чи мало, в демографії існує еталон того, скільки родина, замкнута у певній популяції людей, може максимально народжувати - релігійна спільнота гутеритів, яких досліджували у середині ХХ ст. у США. У них міцне здоров’я, вони утримуються від шкідливих звичок, у них немає табу на секс, але є табу на контрацепцію. Для гутеритів середня кількість дітей, народжених однією жінкою, складає близько 10-ти. У козацькій Україні 5-7 дітей – це теж багато, втім, важливо враховувати, що зараз у гутеритів майже всі діти виживають, оскільки мають набагато вищій рівень медичного забезпечення, до якого у XVII ст. було далеко.

Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгуФото - Вікіпедія

Жінки гутеритської спільноти в США

У метричних книгах вказується вік померлих, тож, можна зробити висновки і щодо смертності. Можна побачити, що серед померлих багато дітей у віці до чотирьох років. Висока дитяча смертність породжувала і відповідне ставлення до неї. Поховання дорослої людини було значно важчою подією. Щодо дітей сповідували принцип "Бог дав - Бог взяв". Священики писали: "Не треба плакати, ці дітки хліба не поїли, до збитків не призвели. Було б здоров’я, а дітки будуть".

Навіщо ж тоді народжували? Існувала точка зору патріархального суспільства, де хороший, поважний чоловік, це той, у кого народилося якомога більше дітей, і серед них якомога більше хлопчиків. Також відігравав роль релігійний тиск, бо "Бог сказав - розмножуйтесь". У Біблії є кілька сюжетів, коли родина не може народити дітей, а потім Бог їх винагороджує за праведність - діти у них народжуються. Тому відсутність дітей сприймалася як покарання за гріхи, як хвороба.

Провину за бездітність намагалися перекласти на жінок, адже чоловік мусив відбутися "як чоловік". Якщо цього не ставалося, людина ставала об’єктом насмішок. Показовий в цьому сенсі останній процес над відьмами у Гетьманщині, коли гетьман Іван Скоропадський, у своїх маєтностях спалив п’ять жінок, включно з дружиною гадяцького полковника, свого політичного опонента. Один з російських послів при дворі гетьмана, зафіксував, що ходили слухи, мовляв, відьми украли діток із живота гетьманової жони. Таким чином, не маючи спадкоємця, навіть гетьман не відчував себе повністю чоловіком.

Дитячий простір

Багато дітей родина не могла собі дозволити також з огляду на традиційну побутову архітектуру. За сучасним законодавством, дитина шкільного віку мусить мати свій простір, свій куточок, якщо не кімнату то стіл, і умови для готування уроків і навчання. Але хати, у яких мешкали у ХVIII-ХІХ ст., просто не мали такого простору. Стандартна хата у Гетьманщині – це так звана однокамерна хата, в якій є одне жиле приміщення, сіни і комора. До сьогодні є збережені будинки, реконструкції та описи, за якими можна зробити виміри.

"Я міряв жилий простір, відкинувши піч, у хаті яка зберіглася до цього часу, вона по документах збудована у 1883 році у с. Велика Багачка на Полтавщині. 15,5 квадратних метрів! Це абсолютно інакші умови, абсолютно інакший контекст який пояснює дуже багато, навіть стосовно родинних відносин. Чому Кайдашева сім’я була Кайдашевою? Чому така висока конфліктність? Бо всі один в одного не тільки на виду, а на рівні дотику ліктем і всім чим завгодно. Хочеш не хочеш, а когось зачепиш, комусь не так щось скажеш і постійно на очах", - розповідає Ігор Сердюк.

Це одне з пояснень того, чому діти масово помирали. Існували хвилі смертності, оскільки щойно з’являлася якась інфекційна хвороба - її жертвами ставали усі в цьому замкнутому просторі. Метричні книги XVII-XVIII ст. показують, що в жовтні смертність стає величезною, і в одній тій самій родині після першої дитини вмирає інша. Ідеться не про застуду як основний фактор, а про те, що родина гуртується в хаті, в тісному просторі з затхлим повітрям, що посилює обмін інфекціями.

Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгу

Простір української хати всередині. Сучасна реконструкція

Організація простору тягне за собою і особливості побуту. Наприклад, підвішена колиска, в якій лежать немовлята, як свідчать джерела, це дуже травматична і небезпечна річ. Діти часто з неї випадали, їх забували зафіксувати, могли їх зачепити. Але інакше дитину покласти ніде не могли, адже дитяче ліжко поставити ніде не можна було.

"Є дослідження про історію дитячого побуту в США. У Керін Калверт є така книжка "Діти в домі", і там вона досліджує практику пеленання і ліжечка. Вона показує, що в сполучених штатах в кінці XVIII і в першій половині ХХ ст. відмовились від пеленання. Дітей залишали в природних позах, щоб вони могли розвиватися. Але це вимагало наявності ліжечок з гратками, які б десь стояли. І вона пише, що вона була вражена: ці процеси почалися, коли Дикий Захід перестав бути Диким Заходом. Міграції відбулися, люди з кибиток переселилися у великі будинки. І плюс, хто були ці люди – сполучені штати колонізували найбільш активних людей, протестантів, які привезли нові медичні уявлення, просвіту - те, про що писали французькі просвітники, але їм не вірили у Франції, а у США ці брошурки були на ура", - зауважує дослідник.

Традиції кумівства

Окремий сюжет в книзі присвячений кумам і кумівству. Для тогочасних батьків, народження дитини було можливістю вирішення своїх дорослих питань і стратегій. Куми обиралися з огляду на те, щоб можна було вирішити якісь проблеми, отримати доступ до високопосадовців. Метрики фіксують хрещених батьків, і на прикладі однієї з таких метрик Ігор Сердюк вирахував найбільш популярних кумів в Ярськах – невеликому сотенному містечку Миргородського полку. Найбільш популярною кумою виявилася племінниця сотничихи. При цьому її так і маркували: "Уляна, племінниця пані сотникової".

"І чому найбільш популярна кума племінниця сотничихи? Сотник, або сама сотничиха, вони просто б "відшили" цих простих мешканців Яреськів, а племінниця - це десь як посередник певною мірою, вона менш статусна, її можна кликати. І таких моментів їх дуже багато, особливо в житті вищої козацької старшини, де кумівство процвітало, і де кликали дуже потрібних людей, і відповідно мали з цього зиск. Має людина маєтності в Стародубському полку – значить кличе бути хрещеним своїй дитині стародубського полкового суддю. Або наприклад змінюється влада, і приходить в Стародубський полк полковник Дуров, з Петербургу, не місцевий, російський офіцер, з ним ніхто не хоче мати справи, але все ж якась людина кличе його дружину бути кумою, таким чином, замикаючи на себе, можливо, нову зірку місцевої політики. Тобто дитинка фігурує як суб’єкт", - каже автор.

В тогочасній риториці, листуванні немає прикладів, де згадується кум і похресник, їх абсолютно не було. Проте великий пласт зав’язків кума з кумою: наприклад, кум куму повів у вишневий сад. Або куми як пияки, які разом між собою щось вирішують і люблять випити.

Матеріальна культура і дитинство

Побутові речі, які стосуються дитинства, в яких козацька Україна проіснувала до початку 20-го сторіччя доволі універсальні. Дмитро Трощинський, канцлер Російської Імперії, писав у спогадах про те, що сім років бігав на Миргородщині босий, в одній сорочечці, і літом, і взимку, разом із іншими дітьми. Сорочка була універсальним одягом і для хлопчика, і для дівчинки. Різко роздільний одяг дитина отримувала, коли ставала церковно дієздатною, адже Святе Письмо пише: "Нехай не одягне чоловік жіночого, а жінка чоловічого", тож ці моменти включалися в практики одягу.

Ігор Сердюк презентував у Запоріжжі книгу

"Пастушок", Василь Штернберг, 1836—1838 рр.

Остап Вишня писав у творі "Моя автобіографія", пригадуючи своє дитинство, речі, які сходяться з матеріалами XVIII ст. Він розповідає, що в сорочці він пас гусей, а потім свиней, але в одній сорочці ви їх не випасете, тут уже потрібні штанці, нехай із розпірочкою, але обов’язково на шлейці. Вишня жартує, що в штанях людина уже була поважна, її слухалася свиня.

"Також можна побачити наскільки ставлення до дитини було традиційним, інерцію, що дуже довго не змінювалося. У XVIII ст. в писемних джерелах майже немає крадіжок дитячого одягу. Дорослого – дуже детальний опис, а дитячого нема. Немає іграшок. У кінці XVIII ст. з’являються традиційній пищики, півники, але я не бачив жодної згадки, що їх купували. Ось такі скнари, козацька старшина, позалишали щоденники де найдрібніші видатки, і жодної згадки про іграшки. Очевидно, що ця індустрія не була розвинута. І лише XIX ст. подає ідею, що дитині щось можна купувати", - підсумовує Ігор Сердюк.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди