Подружжя із Соколівки, що на Уманщині, Володимир та Наталія Ходаківські, понад рік чекають на рештки тіла свого сина.
22-річний азовець Володимир на позивний "Ходор" був захисником Маріуполя. Загинув 8 травня 2022 року на заводі "Азовсталь". Тоді російські військові завдали авіаудару, який розвалив один із бункерів. За словами побратимів, захисник опинився в епіцентрі вибуху.
Нині батьки чекають результатів ДНК експертизи та знайшли втіху — втілюють мрію свого полеглого сина:
"Наш синок, Вовчик, завжди мріяв про такий бізнес сімейний і тепер ми зробили, втілили його мрію, шкода, що після життя".
Вирощують огірки у теплицях, розповів батько військового Володимир. Пригадав, як син допомагав будувати їх:
"Ставив їх (теплиці - ред.) з нами разом, варив, допомагав фарбувати. Плівкою ми накрили теплички вже цього року. Думали під час війни не накривати, але ми з них допомагаємо — даємо продукцію на армію, на госпіталі".
Окрім допомоги по господарству мав Вовчик чимало інших захоплень, додала мама військового пані Наталія:
"Він займався ножовим боєм, ходив на бокс, а ще — займався бігом. Бігати він почав у Черкасах, і в Маріуполі бігав теж. У 21-му році в них був забіг ЗСУ в Києві, він тоді теж брав участь".
Також Володимир обожнював читати, додала мати військового. Читав навіть на службі:
"Весь цикл «Відьмака» він перечитав і цикл Джеймса Патерсона. Я не знаю про що, але він просив купувати, то ми й купували, аби тільки читав. Також багато націоналістичної в нас є літератури. Коли служив, то захотів ще «Володар кілець» і Святий Миколай приніс йому книги, виконав його бажання".
Служити Володимир пішов у 19 років, а щоб вступити до лав "Азову", перейшов на заочну форму навчання, розповіла матір.
"Вовчик пройшов базовий курс бойової підготовки, щоб потрапити в Азов. 13-го вересня 19-го року підписав контракт із полком. Перші бойові — це був вже 2020 рік".
Востаннє Наталія бачила сина під час його відпустки, яка закінчилася у переддень повномасштабного вторгнення. Додала, що прощання було важким, син ніби відчував, що не повернеться:
"Він взяв квиток на раніший рейс, потім походив і каже: мамо, я поміняю, хочу на пізніший, і поміняв цей квиток. Він як їхав із відпустки, якесь важке таке прощання було, я кажу: сина, ти розумієш, я не можу тебе відпустити. Хоча він їхав не перший, не п'ятий раз, а я не можу. Хочеться отак обійняти й не відпускати. Він перед цим татуювання робив, каже: мама, в мене рука не добита, я повернуся. Кажу: ну, це аргумент, тоді будемо чекати".
Спочатку були дзвінки, а згодом лише повідомлення:
"Це вже були вибухи, це вже було «мама, не хвилюйся, все добре», я єдине, що його попросила — сина, набери мене, коли ти вже будеш коло своїх хлопців. Він чогось дуже вибачався, він знав, що робить боляче нам, він казав: я вам не хотів такого, і — вибачте".
Привітання з Днем матері та вибачення – це останні слова, які Володимир написав своїй мамі 8 травня 2022 року:
"Все добре. Живий, цілий. З твоїм днем тебе! Дякую за все і вибач!".
Жінка відписала йому за 4 хвилини, втім, її повідомлення син вже не прочитав:
"Я 9-го травня як прокинулася, а тут (показує на серце - ред.) пустота. Мене розривало і, коли подзвонила патронатна, я вже чекала цього дзвінка. Я носила телефон за собою. Кажу їм: не треба мені дзвонити, я знаю, чому ви дзвоните. Стався авіаудар бомбою, було потрапляння в бункер, багато загиблих, серед них і наш Вовчик".
Жінка й досі не вірить у те, що там був її син, що він загинув. Допоки з полону не почали виходити хлопці, яким вдалося вижити:
"З деякими переписувалася, у всіх намагалася спитати, чи є якась надія, все одно хочеться вірити у диво, але поки що ніхто нам цієї надії не дає, на те, що він раптом є. Є рештки, чи серед них є його, чи немає. Вони в загалі були в самому центрі бункера, вся його снайперська група, поки що з тієї групи дуже мало збігів".
Аби дані внесли в базу якнайшвидше, тест на ДНК жінка здала одразу:
"Перші тіла вивезли в червні з Маріуполя. І от з першого обміну ми чекаємо свою дитину. Хочеться дива. Так, я скажу страшну річ зараз, одна мама говорила, у неї теж син загинув там, і похоронили. Вона каже: я на сьогодні рада, що останки моєї дитини не тягають собаки, що він уже знайшов спокій".
На пам’ять про сина створила фотоальбом. Його переглядає мало не щодня, поділилася пані Наталя:
"Тут ті фото, якими ділилися побратими, хотілося, щоб все було зібрано в одному місці, тому що отак сидиш, дивишся, згадуєш, переживаєш. І плачеш".
А ще, розповіла, що любить переглядати відео, на якому її син ще живий, як завжди усміхнений, на якому, як і за життя, заспокоює її і каже: "Все буде добре!"
Дивіться більше у новому фільмі від розслідувачів Суспільне Новини — "Черга на прощання".
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
