Денис Бабій на псевдо “Трейн” до повномасштабного вторгнення був активістом фанатського руху ультрас вінницької "Ниви", одним з лідерів ГО "Центурія" та у складі правління Вінницької федерації фрі-файту.
24 лютого долучився до лав ТРО "Азов-Київ". “Трейн” сформував 3-ю роту, на чолі якої обороняв столицю та Київщину. Бійці виконували завдання в Гостомелі, Горенці та Мощуні. Останній, завдяки військовому хисту командира “Трейна” та його воїнів вдалося звільнити від окупантів.
Денис Бабій брав участь у спробі деблокади Маріуполя. Під керівництвом молодого офіцера здійснювалися успішні контратаки ворога на Запоріжжі та Донеччині. У складі 3-ї ОШБ ЗСУ його рота вела запеклі бої на бахмутському напрямку. Загинув військовий 21 квітня 2023 року під час виконання чергового бойового завдання під Бахмутом.
“Честь і кров!” — це ті слова, які достеменно характеризують Дениса”, — каже його дружина Іванна Бабій. Він був патріотом своєї країни, зразковим командиром, який не лише йшов у бій разом з побратимами, але й беріг кожного свого воїна. У подружжя вже після загибелі Дениса, народилася донечка Соломія. Його дружина обрала шлях бути сильною та прикладом для інших. Цього каже, хотів би її Денис. Про військовий шлях чоловіка та їх історію кохання, про “Трейна” яким знала його тільки вона розповіла Суспільному.
Як з'явився псевдонім "Трейн"
"Його псевдонім означає потяг — він в нього з'явився ще 2008 року. У русі вони давали собі найменування. На всі виїзди він їздив потягом, і тому у нього такий був позивний.
Його військовий шлях почався до прованомасштабного вторгення, ще з Євромайдану. Він там приймав активну участь, потім — вони з хлопцями возили гумдопомогу на Донецький і Луганський напрямок".
"Він сказав — буде війна"
"За два місяці до війни він мені сказав — буде війна. Мені було страшно, йому ні. Йому ніколи не було страшно. 24 лютого о 10 ранку вже поїхав зустрічатись із хлопцями і вони поїхали в Київ. Ми тоді дуже сухо попрощались, бо в такі переломні моменти він був дуже зібраний, мені не можна було його виводити на теплі емоції. Спочатку були в Києві як ТРО "Азов", потім прийняв на себе командування ротою. В них був вихід на Гостомель. Просто в самі запеклі бої, він з цим впорався. Він доброволець. Зміг взяти на себе командування, нести відповідальність".
"Розповідав про всі бойові дії, доки я не завагітніла"
"Він розповідав мені про всі бойові дії, про всі подробиці доти — доки я не завагітніла. Денис дуже хвилювався, щоб ніяких емоційних перепадів не було. Після Київщини був Запорізький напрямок, там були успішні операції. Він був разом з хлопцями завжди, встигав вивозити поранених. Його завдання було — зберегти життя його команди".
"Мені сказали — Денис загинув"
"21 квітня був звичайний день. Я знала, що нікуди він не мав виїздити, ми спілкувались. Я йому розповіла, що готуюсь до переїзду. Після 12 він не відписував. Потім я зрозуміла, що не можу знайти собі місця. Потім мені подзвонила моя хрещена і сказала, що їй необхідно, щоб я приїхала. І я заходжу, а в нас немає звички постійно обійматись і цілуватись, а тут вона мене обіймає. Я не зрозуміла, що трапилось. Її не було пару секунд. Вона знову зайшла, і сказала, що Денис загинув. Потім — зателефонував тато, і я вперше почула, що він такий розбитий. Я в той момент нічого не розуміла. Я сиділа в ступорі, це було жахливго. В цей же день, в мене почались перейми, і я лягла на збережння.
Мене не хотіли відпускати на похорон. А я хотіла попрощатися зі своїм чоловіком. Мені радили не їхати. Я розуміла все, і сказала, що можу вистояти. Все ж таки я поїхала. Якби не відпустили — я б всеодно втекла".
"Намагаюсь бути сильною"
"Зараз я намагаюсь бути сильною, допомагати хлопцям, перемикатись. Маю триматися, треба робити все, завжди допомагти. Радію, що ми встигли разом обрати ім'я для нашої донечки, обрати хрещених, разом спланували вагітну зйомку. Вона дуже схожа на нього. Я обрала шлях бути прикладом, а не бути розбитою горем. Краще буду надихати. Він би цього дуже хотів. Я прийняла позицію пишатись, нести його честь до кінця своїх днів. Адже він — людина, яка ніколи не опускала свої руки. Він був дуже традиціною людиною. Я буду жити життя за двох. Він завжди буде поряд з нами".
