На Тернопільщину приїхала польська делегація з прем’єр-міністром Матеушем Моравецьким. Вони відвідали кладовище в колишньому селі Пужники, що на території Коропецької громади. Поблизу цього кладовища з травня працюють українські та польські археологи. Вони шукають останки поляків, які загинули в селі під час радянської окупації в 1945 році.
Премʼєр-міністр Польщі Матеуш Моравецький вшанував памʼять поляків, які загинули в 1945 році в селі Пужники. Нині це територія Коропецької громади. Від села не залишилося нічого, тому при вʼїзді – хрест і капличка, яку побудували на місці костелу, що не вцілів.
До памʼятних знаків польська делегація поклала квіти. Вшановують памʼять поляків і біля головного хреста на польському кладовищі.
"Сьогодні перебуваємо тут у такий час, коли тиран намагається знищити незалежну, суверенну, вільну державу Україну. Мусимо розуміти, Росія завжди буде використовувати волинську карту, щоби забити клин поміж поляками й українцями. Ми не можемо цього дозволити. Особливо зараз. Бо зараз українські воїни б’ються за свою свободу, за свою незалежність і право на життя своєї держави. Але ціла Україна б’ється також за Польщу і всю Європу. Б'ється за нашу безпеку і наше майбутнє. Щодня гинуть українські воїни у цій боротьбі. Маємо бути вдячними їм за це", – сказав Матеуш Моравецький.
Оглянув премʼєр і розкопки. Поблизу кладовища з травня цього року працюють українські та польські археологи. Один із них – представник товариства "Волинські старожитності" Олексій Златогорський. Він каже, в селі Пужники проживали перед Другою світовою війною 1 040 людей, більшість з них були поляками. За спогадами колишніх жителів села, під час першої радянської окупації 10 лютого 1940 року органи НКВС відправили до Сибіру 6 сімей мирних жителів, це близько 40 осіб. Згодом арештували й депортували ще кількох поляків. Також старожили розповідають, що 14 лютого 1945 року деякі жителі села були вбиті. Їх поховали у колишній німецькій траншеї. Це поховання тепер і шукають. На це мають дозвіл Міністерства культури та інформаційної політики України. Шукають останки за розповідями людей, а також німецькими знімками з Люфтваффе.
"Зараз працює спільна польсько-українська експедиція з пошуку могили людей, які трагічно загинули в лютому 1945 року. За свідченнями очевидців, за різними спогадами, є різні плани, це місце знаходилось десь приблизно в південно-західній, або в південно-східній частині колишнього польського цвинтаря і це була така велика траншея 18 на 2 метри. Ми перевірили всі ці місця. І теж поки що результатів немає, маємо надію, що підключимо ще такі дослідження за допомогою лідара, щоби нам побачити місця, перспективні для подальших досліджень. Ще також використали аерофотозйомку Люфтваффе 1944-1945 років", – говорить Олексій Златогорський.
З травня поблизу цвинтаря зробили 500 бурінь і вирили 76 траншей, каже Олексій Златогорський. Методом буріння натрапляють на можливі місця поховання.
"Видно ґрунт, що він є не порушений. Бо ми проводили дослідження в різних регіонах і було видно, що ґрунт порушений. Жовте – це вже материк, це вже ніякої життєдіяльності не було, ми на траншею не попали. А буває так, що попадаємо, є якісь фрагменти кісток, і треба ще більше, глибше закласти поруч, щоби визначити розміри могили. Ми бурили, бо ж тут було село, яке не існує, і потрапляли на залишки від будинків – цегла, каміння, так само на дорогу стару попадали і каміння нам прямо ось в цьому буреві".
Захоронення поки не знайшли, але вдалося викопати речі. Серед знайденого – майже 200 артефактів.
"Це з 19 століття жетон, це гроші, скажімо так, власника маєтку у Пужниках. Паперові гроші, монети, могли не ходити, а працівник маєтку давав такі жетони і за ті жетони, мешканець села міг собі щось придбати в магазині того ж самого власника. Гільзи, які тут представлені, різних періодів – від кінця 19 століття до випуску 1943 року, тобто також пов’язані з подіями. З тих гільз є з отворами, це так званий нашийник, хто був власником цієї гільзи, напевно, тут всередині тримав якусь інформацію про себе", – розповів Олексій Златогорський.
Олексій Златогорський каже, в пошуках поміг і єдиний оцифрований спогад жителів Пужників.
"Відео, записане жителями цього села, тоді їм було від 8 до 15 років. В 1995 році вони приїхали сюди на цей цвинтар і є записи, де вони показують, де був цвинтар, де було село, де було житло тої чи іншої людини і показують на ймовірне місце могили. І на цьому відео один зі стовпів, які вже в 1995 році існували. За тим відео ми шукали це місце, теж перевірили, ну, на жаль, теж нічого нема".
Загалом останки шукають 4 археологи з товариства "Волинські старожитності" та 4 представники з Польщі.
Поки археологи шукають останки людей, які загинули в 1945 році, поляки разом з місцевими жителями доглядають за надгробками, які збереглися на території колишнього села Пужники. Тут є близько 20 могил. Щороку їх розчищають члени польської скаутської організації. Її представник Ярослав Ґурецький розповів, що на цьому кладовищі працює вже 25 років. За час роботи знайшли й раніше невідомі надгробки.
"Ми проводимо з нашою молоддю таку акцію патріотичного виховання, скаутську службу пам'яті. Останні 4 роки ми приїжджаємо сюди зі скаутами і працюємо на цьому цвинтарі. Тут прибрано, піднімаємо пам'ятники, які перевернулися за десятиліття, словом, впорядковуємо польські цвинтарі. Я точно не скажу скільки тут могил, це село було тут з 1 400 року, тому тут може бути тисячі поховань на цьому кладовищі. Виявилося, що та частина, яку ми розчистили – це одне, а тут, в чагарнику є ще поховання селян Пужників. У мене серце патріота, серце поляка, який хоче знайти всі місця, щоб повернути їх до пам'яті. Ми дбаємо про солдатські могили, ми дбаємо про цивільні могили. Куди б не закинула нас доля і скаутська пригода – ми туди їдемо і там працюємо".
Працює на цвинтарі й Олександр Радіца. Чоловік каже, особисто приїжджає сюди 2 рік поспіль.
"Головною ціллю гарцерства – служіння, служіння Богу, батьківщині і ближньому. Саме на такому цвинтарі ми несемо службу, допомагаємо вернути до пам’яті своєю працею тих осіб, котрі тут жили і котрі в певному моменті теж творили ту історію".
Допомагають також представники Коропецької громади. "Кошти ми не виділяємо, єдине, що допомагаємо – технікою, людьми. Місцеві жителі, які є в громаді, також допомагають обкошувати, ці місця постійно доглядаються, територія вся", – говорить голова Коропецької громади Микола Тимків.
Село Пужники радянська влада ліквідувала в 1949, сказав Олексій Златогорський. Про події тих років розповів історик Сергій Волянюк.
"Ми можемо говорити, що відбувалося протистояння між двома національно-визвольними рухами. Бо за повідомлення українського підпілля, в Пужниках і довколишніх лісах та селах діяв польський підрозділ націоналістичного підпілля. Зафіксовано в документах ОУН, зокрема, в 1943 році зазначено, що в Пужниках і біля лісу знаходиться табір на 200 осіб. В якому проводяться заняття і вони чинили тиск на українське громадянство. Власне, це призвело до того, що це село стало об’єктом вивчення зараз, а в той час боротьби між підрозділами Української Повстанської Армії, відповідно, підрозділами польського підпілля".
Історик розповів, що стало причиною знищення цього села.
"Це власне є діяльність Армії Крайової, збройного загону. Який з приходом радянської влади на терен нашої області автоматично трансформувався у так званий "істрибітільний батальйон", який формувався егідою під НКВС. Ці батальйони мали основну мету, боротися з національно-визвольними рухами, зокрема, ОУН та УПА. Наразі в нас є документи, повстанські документи з відділу УПА про те, що дійсно був наступ на це село в лютому 1945 році. Зокрема, за тодішньою термінологією зазначалося, що це польсько-більшовицький центр агресії. Нам відомо, що участь в бою за село брали два відділи Української Повстанської Армії, Чортківський відділ, зокрема, відділ сотня "Сірі вовки" і сотня "Чорноморці" під командуванням Петра Хамчука-Бистрого, який на той час був корінним, тобто командиром батальйону. Вони, власне, організовували наступ на це село. Хто похований, яка кількість жертв наразі складно сказати. У повстанських джерелах, зокрема, ОУН та УПА зазначається, що кільканадцять вислужників та більшовиків. Як це трактувати правильно, точних списків поки що немає. Польська сторона відповідно апелює до матеріалів більш такого, суб’єктивної сторони спогадів. Зокрема, перелік людей, яких згадували люди, але чи вони поховані там, чи вони дійсно там загинули потрібно розбиратися та досліджувати".
