Марина Коваленко та Людмила Ганошенко — жительки села Магдалинівка Запорізького району. Не покидають домівки від початку повномасштабної війни. Кажуть: попри ворожі обстріли, гуртуються та підтримують одна одну.
Марини Коваленко мешкає на околиці села Магдалинівка. Каже: росіяни гатять по населеному пункту. Поблизу її оселі кілька вирв від ворожих С-300:
"В нас воронки навколо хати. Біля сараю, біля складу дві, одна перед хатою, біля забору, два вікна вилетіло".
Чоловік Марини — фермер. Жінка розповідає: самотужки змогли відремонтувати один з обстріляних тракторів, другий ремонту не підлягає:
"Цей треба дуже ремонтувати. Там в мотор попало, скрізь попало. Трохи вікно оце зачепило осколками. Оці два вікна цілі, а ті вилетіли".
Роботи в селі майже немає, тому займаються господарством, каже Марина:
"Господарство тримаємо: корови, свині, кури. Все це є. Слава Богу живе, не пошкоджене".
Сусідка Марини Людмила Ганошенко розповідає: до повномасштабного вторгнення тримала худобу, нині ж частину довелося здати. Жінка саджає город, аби взимку мати консервацію:
"Городи саджаємо. І в тому році саджали. Слухаємо, стережемося, йдемо, як небезпечно, а так, то працюємо. Господарство маємо: корівку, птицю, багато тварин маємо".
Жінка зазначає, торік у квітні разом із родиною евакуювалася до Запоріжжя. Але за кілька тижнів вирішили повернутися до рідного села. Коли починаються обстріли, з сусідкою ховаються у льосі. Зізнаються, він неодноразово рятував їх від уламків:
"Страшно, коли обстріли. Потім приходить адреналін. Потім один з одного сміємося, як в погріб падали. Чи як тікали. Чи як під батарею падали".
Жінки діляться: кожного дня підтримують одна одну та виїжджати не збираються.
Читайте також
"Наш народ незламний, ми ніколи не здамося”. Історія подружжя зі Степногірська на Запоріжжі
