Уляна Созанська — перша жінка в Україні на посаді військового диригента ЗСУ. Вона очолює військовий оркестр Повітряних Сил у Вінниці. Втім вирішила змінити паличку на зброю та поповнити лави десантно-штурмових військ. У майбутньому планує перевестися до підрозділу, де служив її загиблий брат Олександр Созанський — командир роти 1-го батальйону роти вогневої підтримки на псевдо "Рагнар".
Про те, чому прийняла рішення змінити місце служби, як пережила втрату брата та про ціну перемоги Уляна Созанська розповіла Суспільному.
Радію, що можу долучитися до гендерних змін у війську
Дівчина навчалася на музиканта, згодом – на диригента. У 2014 році, з початком АТО, змінила свій вибір навчального закладу із Київської національної музичної академії на Національну академію сухопутних військ.
"Я не перестала займатися улюбленою спеціальністю – музикою, але в лавах ЗСУ. Бути першою жінкою-диригентом збройних сил досить звично. Поряд із жінкою-снайпером, жінкою розвідником, піхотинцем й іншими жінками у війську, жінка військовий диригент це нормально. Це звично. Дуже вдячна долі, що саме мені випала нагода розпочати цю віху гендерних змін у військово-музичній сфері нашого війська. Надіюся, що надалі мій приклад надихне інших дівчат та жінок, – розповіла дівчина.
Зайняти місце свого брата в строю вирішила конкретно після його загибелі.
Не просто відчуваю, а знаю, що для нашої перемоги можу зробити набагато більше, аніж тут на своїй посаді. Мій брат Олександр, старший, завжди був моєю опорою і підтримкою в усіх питаннях. Навіть, якщо в дитинстві ми билися, часом не ладили, ми є найдорожчими людьми на цьому світі.
Олександр з дитинства завжди йшов поруч з військовою справою. Це виражалося в усьому. Він обрав собі псевдо Рагнар – постать зі скандинавської міфології. Це вікінг, воїн, який усе життя боровся, захищав, обороняв себе та свою землю. Це мого брата не просто надихнуло, він побачив, мабуть, у ньому себе, оскільки з дитинства в Олександра, як і у мене, загострене почуття справедливості. Будучи військовим чи цивільним, це почуття відповідальності, гордості. Завдяки нашим батькам ми знали, що за свою землю завжди будемо стояти й боротися".
Із початком повномасштабного вторгнення Олександр Созанський був на посаді командира взводу. Згодом став командиром роти вогневої підтримки.
"Назва підрозділу, логотип, традиції – все було зроблено спільно з хлопцями. Назву вони обрали – Heavy Weapons Company. Започаткували challenge coin – це дуже глибока військова традиція, яка уособлює у собі момент приналежності до конкретного підрозділу, виду, роду збройних сил. Це момент військового братерства, історії, яка закарбована в металі. Такі "медалі " Олександр роздав своїм бійцям. Вони їх дуже бережуть, адже це відзнака командира, пам'ять", – розповіла Уляна Созанська.
"Рагнар" дуже хотів перемоги і робив для цього все можливе
Брат дівчини загинув 17 лютого 2023 року під час ворожого мінометного обстрілу.
"Це були околиці Бахмута поблизу Часового Яру. Загинув він у своїй улюбленій автівці. Міна розірвалася настільки близько, що це вирішило, на жаль, все. Він дуже хотів перемоги і робив усе можливе для цього. У квітні мав побратися із нареченою, завести дітей.
Моє життя після загибелі брата швидше не змінилося, а набуло нових сенсів. Однозначно частина мене, моєї душі, померла поруч із ним. Але є чітке розуміння того, що його шлях буде продовжений мною. Я це мушу зробити. Я не маю на увазі, що стану на його місце у прямому, буквальному сенсі. Щоб бути командиром, справжнім командиром, відповідати за життя людей, мають бути присутні не лише відповідні вольові якості і відчуття справедливості та відповідальності. Це неймовірний багаж вмінь, знань, навичок і бойового досвіду. У мене його ще, на жаль, немає, але в процесі усе буде.
Війна ще швидко не закінчиться, і поки ми цього не зрозуміємо, поки в нашому житті буде присутній момент: "яка різниця, російські пісні, російський контент", доти ми будемо воювати і доти ховатимемо найкращих синів.
Батьки в моєму житі і житті брата – це уособлення сталевого тилу
Тилу, який не критикує, а завжди підтримує. Не кричить, а розумно допомагає. Батьки жодного разу в нашому житті не сказали "ні". Коли у 2015 році брат сказав, що він уже у підрозділі "Правого сектору" і їхня база розташована на березі моря в Маріуполі, то, звичайно, це було дуже прикро, незрозуміло і страшно мамі. Але вона сказала: "Добре, я їду з тобою". Зібралися, поїхали. Допомагала бійцям усім, чим могла".
З 2014 року мама Уляни – Лідія Созанська, є головою волонтерської організації "Волонтери Самбірщини".
"Ще з того часу наша сім'я живе в режимі дістати, купити, зателефонувати, домовитися, забрати і так далі. Після загибелі брата мама вирішила, що гідним буде здійснення пам'ятної акції в честь командира "Рагнара". Ми вирішили закупити спочатку один дрон. А пізніше проконсультувавшись і подумавши, в нас буде цілий підрозділ дронів "Ragnar Team". Це дуже потрібні речі, які щодня збивають і так далі.
Усі важливі люди в житті кожного бійця мусять бути набагато сильнішими, ніж він.
Тема про батьків, знайомих, друзів, коханих на війні – це не про сльози, розпач, сум. Усі важливі люди в житті кожного бійця мусять бути набагато сильнішими, ніж він. Мій брат зі своїм підрозділом міг і робив це професійно. Міг спокійно зі своїм підрозділом, грубо кажучи, воювати тільки тому, що знав, що у нього є надійний тил. Потрібна така-то автівка. Через день її розбомбили, попав снаряд. Через деякий час привезли іншу.
Після загибелі капітана Созанського вирішили, що буде доцільним відкрити для широкого загалу пам'ятний музей, у якому буде не лише мій брат, а й інші воїни. Це правильне рішення, яке повинно бути підтримане місцевою владою, оскільки пам'ять про наших героїв повинна жити.
Брат навчив стріляти із РПГ-7 та карабіна
У лавах нашого війська здобула певний багаж знань, вмінь, навичок. Військових навичок: поводження зі зброєю, тактичних, на жаль, ще в мене в меншості, але це питання часу й бажання. Крайнього разу, коли була в брата, він навчив стріляти із РПГ-7 , а згодом навчав на своєму карабіні стріляти. Все мало лише починатися. І я йому пообіцяла, що його зброя далі буде вбивати ворога".
Наразі, за словами дівчини, відчуває, що у творчому плані себе вичерпала.
"Я відчуваю, що це не те, чим повинна зараз займатися. Це пов'язано не лише із тим, що мій брат-герой загинув. Це пов'язано із тим, що я перемог в кабінеті не хочу. Тому повинні робити все, що вміємо і можемо. І не лише прикриватися фразою, що потрібно добре робити свою роботу. Так, на своєму місці це добре. Але, якби маса людей, які сиділи на своєму місці не пішли у військо, не знаю, що тут було б. Тому мусимо навчатися нового і застосовувати ці знання і вміння на благо країни.
Мусимо розуміти, що війна рано чи пізно торкнеться кожного.
Кожен чоловік, який вважає себе чоловіком, мусить уміти поводитися зі зброєю. І поки ми цього не зрозуміємо, ми доти і будемо воювати. Ми живемо в історичний момент і кожен із нас вибирає, чи залишиться в історії, чи про нього після перемоги ніхто не згадає. Бо приїхати після перемоги у вишиванці й кричати Слава Україні це добре, але ті, хто її здобувають цю перемогу, вигризають щодня, будуть довго і довго плакати. Спочатку в перші дні, а потім все життя, тому що настільки багато полягло воїнів, кращих синів і дочок цієї країни. І, найстрашніше, скільки ще загине. Волі, як казав мій брат, безкоштовної не буває.
Момент перемоги, особисто для мене наразі, це є просто суцільний біль, через який маємо пройти. Маємо знищити ворога, вийти на кордони нашої країни, а тоді вже думати, як нам жити далі", – вважає Уляна Созанська.
Що відомо
- Олександр Созанський із 2014 року захищав Україну від окупантів. На фронт пішов добровольцем у складі батальйону "Золоті ворота", а згодом у добровольчому корпусі "Правий Сектор". З 2018-го служив у десантно-штурмових військах. Під час повномасштабного російського вторгнення очолював роту вогневої підтримки 1 батальйону 80-ї ОДШБр. Його підрозділ Heavy Weapons Company брав участь у запеклих боях в Соледарі, Вознесенську, Лисичанську, прикритті форсування Сіверського Донця, контрнаступальній операції на Харківщині та звільненні Ізюму.
- Капітан Созанський також започаткував у своєму підрозділі військову братерську традицію challenge coin, яка згуртувала воїнів-десантників у приналежності до великої мети — звільнення своєї землі. Загинув "Рагнар" 17 лютого 2023-го поблизу Бахмута. Поряд з його авто розірвалася міна. Наступного дня Уляна підписала артилерійський снаряд до "Граду" — "За RAGNARA!". Олександр Созанський відзначений бойовою нагородою Головнокомандувача "Хрест Хоробрих" та орденом "За мужність" III ступеня. Він був відважним воїном та командиром, розповідає Уляна Созанська.
