Мішель Терещенко – українсько-французький підприємець, нащадок роду Терещенків – хоче відродити в Україні коноплярство й планує створити найбільшу в Європі плантацію промислових конопель. Зараз Мішель Терещенко бере участь в розгляді судової справи щодо права власності на маєток Грохольських-Терещенків, що у Червоному. Про економічний проєкт під час війни, про створення музею авіації в палаці в Червоному та про відповідальність бути нащадком знаменитого роду Мішель Терещенко розповів в інтерв'ю Суспільному.
Пане Мішель, ми знаємо, що на Житомирщині ви плануєте запустити великий проект. Розкажіть про нього.
Ми будемо запускати дуже сучасний завод для переробки промислових конопель - не наркотичних, а для того, щоб отримати волокно. Це волокно буде сировиною для виробництва текстилю і тканини, завод-виробництво, які були на Житомирщині, але зникли, тому, якщо тут стане успішним вирощування та переробка коноплі, то я вважаю, що потім буде також успішним для виробництва текстилю на Житомирщині.
Ця новина про ваш проєкт з’явилася в розпал війни. Зараз повномасштабне вторгнення і ось такі плани. Що вас спонукало в воєнний період задумати такий масштабний проєкт?
Перше – те, що українці вірять, що війна скоро закінчиться, і потрібно бути готовим перебудовувати Україну. Багато наших людей, які за кордоном, вони повернуться, а багато робочих місць уже немає, потрібно пропонувати нові робочі місця. Є люди, інвестори, які вірять, що мій проєкт може давати шанс перебудувати Україну правильно, створювати робочі місця на Поліссі, на Житомирщині, і виробляти сировину для ще більшого виробництва. Цукрозаводи були більше 150 років, я думаю, що ми можемо виробництво промислової коноплі теж створити на Житомирщині – стільки, як раніше було цукрових заводів. І почнемо зараз нову історію: не про цукор, а про волокно.
Коли можуть бути перші посіви?
Ми вже цього року будемо робити розмноження насіння, щоб отримати посівний матеріал. На 82 гектарах за декілька днів ми будемо готувати коноплі для насіння. Наступного, 2024 року, в нас буде вже посівний матеріал для 850 гектарів. Це буде перший крок. У 2025 році – 1250 гектарів і уже буде завод у селі Рижани, який працюватиме цілодобово.
В Житомирі ви сьогодні для участі в судовому засіданні справи щодо палацу Грохольських-Терещенків, що у Червоному. Яке ваше ставлення до цієї справи?
Цей суд йде вже довго. Наша фундація – фундація спадщини Терещенків – відправила лист до прокуратури, аби показати всі злочини, які сталися, як результат того, що замок Терещенків був просто вкрадений і зараз окупований Московським патріархатом. Для нас це не нормальна ситуація і тому ми написали лист до прокуратури. Прокурор подав позов до суду на Московський патріархат, аби повернути цей палац у державну власність, тому що ми вважаємо, що нормально, що це буде туристичний об’єкт, буде реставрація палацу, ми зможемо робити музей. Це дуже цікаве місце. Там був не лише найкращий в світі кінний завод мого дядька Федора Артемовича, там також були майстерні, де будували перші літаки в Україні. Це буде дуже цікаво і можемо зробити там музей – початок авіації в Україні. Я багато разів уже був у Червоному. Є багато людей, які можуть і бажають зробити там реставрацію. Я дуже добре знаю там пана Тараса, який є екскурсоводом і дуже багато всього робить та хоче організувати. Є хороші люди. Є громада, яка зацікавлена, і є район, який має бажання долучитися. Ми готові допомогти. Я думаю, що наша фундація і наші друзі теж готові допомогти організувати там інтерактивний музей який стане успішним.
Ви були мером Глухова і зсередини знаєте, як працює місцеве самоврядування. На ваш погляд, ситуація, яка склалася з маєтком Терещенків у Червоному, це недопрацювання держави, місцевого самоврядування? Чому так сталося?
Ні. Цій ситуації 20 років – на жаль, в той період палац Терещенків нікого не цікавив. Як вони, а я думаю дуже незаконно, передали палац на баланс цукрозаводу? Як цукрозавод передав на баланс Московському патріархату? Це все так незаконно, ненормальна ситуація. І нам потрібно виправити ситуацію, дати можливість цьому гарному палацу, архітектурній та історичній перлині повернутися у державну власність. Я думаю, що зараз прокурор, який добре захищає інтереси громади, і ми, як третя особа в цій справі – на боці прокуратури, аби отримати цей результат.
Особисто ви як сприймаєте ситуацію зі спадщиною своїх предків? Адже палац в Денишах зруйнований, а в Червоному – не в дуже гарному стані. Лише в Андрушівці палац зберігся в гарному стані, там діє школа.
Все, що ви сказали, це хороший приклад. Коли це знаходиться у власності держави, як в Андрушівці, там в палаці діє школа. Там, до речі, була резиденція мого прапрадідуся Ніколи Терещенка. І я дуже радий, коли я там можу бачити ситуацію, що в палаці діє школа. Важливо знати, що там потрібна реставрація, я знаю, що розроблений кошторис на програму президента. Кошторис на 61 мільйон гривень, які потрібні для реставрації. На жаль, в України є зараз інші пріоритети, тому школа гроші поки що ще не отримала. Але, вважаю, що коли буде можливо, то ми зможемо побачити після реставрації майстерні мого прапрадідуся, і я дуже радий цьому. Коли це знаходиться в приватній власності, як-то в Денишах – там скандал, там є приватний власник цих руїн. Як він отримав можливість купувати ці руїни, я не знаю, але зараз він хоче продати за 500 тисяч доларів – це офіційно. Це неймовірно. Це буде не лише зруйновано, це буде небезпечно зараз, тому що зараз ситуація дуже критична. Він, цей власник, отримав ці руїни, він нічого не робив. Він не робив ніякої реставрації і зараз хоче продавати відразу за великі гроші. А в Червоному ситуація, яку ми знаємо. Тут люди не знали, що робили, давали хід не знаю якому, але вочевидь незаконному процесу – передавали з балансу на баланс, передали врешті передали Московському патріархату і палац теж почав руйнуватися. Я лише хочу, щоб палац працював, щоб був реставрований і щоб це був красивий туристичний об’єкт для громади.
Пане Мішель, нещодавно була презентація фільму про вашу родину, де ви виступали в якості спікера – як людина, яка безпосередньо дотична до роду Терещенків. Це відповідальність нести таку історію і мати за плечима історію такого роду?
Це велика відповідальність. Звісно. Мої предки не були військовими, вони не були королями, вони були українцями, які працювали на українській землі, які завжди 80% прибутку віддавали на благодійні організації, будували церкви, університети, музеї, лікарні. Приміром лікарня "Охматдит" в Києві, якій ми допомагаємо, вона ще працює, ще може рятувати життя мільйонів українців. Тому все що вони робили – це фантастично і відповідальність дуже велика.
Ви пам’ятаєте, коли вперше усвідомили, що ви от з такого роду? Чи мали ви якесь особливе виховання, як це часто буває у людей, які мають таку непересічну історію роду?
Я можу вам сказати, що я мало про це знав, коли жив у Франції. Тому що мій дідусь прийняв указ в 1923 році нічого не розповідати. Тільки моя бабуся трішки говорила в його останні дні перед смертю. Вона мені якось сказала: "О, Мішель, коли ми жили там, у мене був немаленький камінь". Ну, я думав, що в неї була якась гарна прикраса, обручка, я не знаю. Ні, виявляється, був лише другий у світі синій алмаз, який мав 47 каратів. І ми трішки дізналися, що моя родина була багатою. Я сказав про це батьку, на що він сказав мені: "Ти знаєш, бабуся каже дивні речі – не бери до уваги, бабуся вже старенька, скоро її вже не буде, хай говорить". І ми думали, що може 10% від того, що вона сказала, було правдою. Але ми не знали, що вона сказала лише 10% правди. І я вже дізнався, коли приїхав в Україну: побачив всі музеї, які були на вулицях Терещенків у Києві, особливо у Глухові. Там, у Глухові, був склеп моєї родини, там я зміг дізнатися всі історії та легенди про мою родину, які були. На Житомирщині теж був великий момент для моєї родини, хоча я мало знаю, тому що це зі сторони Федора Федоровича і моїх двоюрідних братів зі сторони Федора Артемовича. Нікола Артемович, мій прапрадідусь, також будував у Андрушівці, Великих Коровинцях, Червоному, тому це для мене теж дуже важливий регіон.
Своїх дітей ви вже, певно, по-іншому виховуєте: не приховуєте історію, а від початку все розповідаєте?
Я для них написав книгу "Перший олігарх" – це біографія мого дідуся, яку розповіла б мені моя бабуся. Це вже історія для них.
Триває війна, нещодавно ми перейшли рубіж – рік повномасштабного вторгнення. Як ви бачите перемогу України?
Я думаю, що наші солдати, наші ЗСУ – фантастичні. І по всьому світу є повага і віра, що Україна може перемогти і переможе. Я вважаю, що це буде скоро, тому що на фронті, на полі бою, наші захисники борються. У них є бажання перемогти, скоро в них буде потужна зброя, яку наші друзі нам дають – і артилерія, і танки, і літаки, і дрони. Я вважаю, що Україна сильнішає, а Московія слабшає. Ця ситуація, я думаю, буде ще місяць чи два, але до кінця літа вже буде перемога. Тут в нас буде фантастичне майбутнє, і я думаю, що мої предки, які може бачать ситуацію з неба, зараз будуть підтримувати, щоб ми все робили правильно, щоб Україна була, як і має бути, великою європейською країною.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Відчувається, що зараз військовий – це поважна частина суспільства" – офіцер-психолог з Житомира Сергій Твардовський.
- Що робити, коли доля військового невідома – розповіла військова психологиня з Житомира Олена Сек.
- Акторка Ірма Вітовська: "Після "Іловайська" я припинила будь-яку роботу з російськомовним контентом".
- "Стійкі фізично та психологічно", – інструктор ЗСУ про підготовку українських військових в Британії.
- "У нас – велика черга, потрібні руки" – Анастасія Нестерова вісім років плете сітки для ЗСУ.
- "Ми стаємо сильнішими, але, на жаль, і втрачаємо найкрутіших" – офіцер ЗСУ з Житомира Леонід Мацієвський.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
