Журналіст Суспільного розповів, як здолав рідкісну хворобу. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ

Журналіст Суспільного розповів, як здолав рідкісну хворобу. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ

Журналіст Суспільного розповів, як здолав рідкісну хворобу. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ

Журналіст Суспільного у Дніпрі Кирило Кіреєв поборов рідкісну хворобу – синдром Гієна-Барре. Його власна імунна система атакувала оболонки на периферичних нервах. За кілька тижнів від початку хвороби він не міг рухатись, ковтати й дихати.

Майже місяць Кирило пролежав у реанімації, підключений до апарату штучної вентиляції легень та зонду для харчування. Після того, як хвороба відступила, йому довелось заново вчитись ковтати, вставати та ходити. Зараз він продовжує реабілітацію.

Його історія – у відео Суспільного.

Кирило каже: спочатку з’явилось поколювання в кінчиках пальців і ніг.

«Я не звернув на це уваги, ніби відлежав руки, ноги. Ходив, жив, як звичайно. Це було 23 грудня, у понеділок. У п’ятницю я вже майже не міг ходити. А через тиждень я вже міг тільки лежати. І ще через тиждень, тобто 7 січня, я вже не міг самостійно дихати, пити воду, ковтати», – розповідає Кирило.

Перші симптоми хвороби з’явились перед Новим роком, в родині не звернули на них увагу через заклопотаність. Дружина Кирила вже була вагітна, а доньці Мії було трохи більше року. Потім дружина Кирила запанікувала, розказує вона.

«Він сказав, що не відчуває смаків, і я зрозуміла, що вже зовсім погано. Тому що, якщо раніше ми не звертали уваги, тому що – ну поколює, ну, може, втомився чи ще щось, а тут я запідозрила онкологію, одразу направили його в лікарню», – розказує дружина Кирила Ольга Послушна.

30 грудня Кирилові поставили діагноз «синдром Гієна-Барре». За словами завідувача відділення неврології лікарні імені Мечникова Вадима Пашковського, на 100 тисяч населення хворіє 1-4 людини.

«Ніхто ще у світі не знає, чому виникає це захворювання, тому в групі ризику кожен з нас. Але чітко відомо вже, що відбувається в організмі. Це збій в роботі імунної системи. Наша власна імунна система на невідомий фактор, часто вважається, що на банальну будь-яку інфекцію, надлишково реагує. При тому надлишково реагує так, що організм вже поборов інфекцію, а процес імунний іде далі», – зауважив лікар.

На початку січня Кирила перевели до реанімації. Там він пролежав майже місяць. Увесь цей час поруч із ним були батьки й дружина.

«Не знаю, як я це витримала. Тому що я прокидалась зранку, мені потрібно було нагодувати Мію, перевдягнути, помити і все таке. Потім я везла її до мами на таксі. Керувати машиною я не вмію, тому доводилось на таксі їздити. Звідти на цьому ж таксі я їхала до лікарні. Проводила там 2-3 години за можливості. Потім їхала на роботу, до восьмої вечора я працювала щодня. Потім мені привозили Мію або я сама за нею заїжджала. Лягали спати. І зранку все з початку. І так щодня», – розповіла дружина.

Кирило каже: вночі було дуже страшно.

«Мені дуже хотілося відключитися і просто нічого не відчувати. Але я постійно не спав, усе розумів і лежав, як овоч. Це найстрашніше. Не скажу, що мене мучив якийсь біль нереальний, просто я постійно був у свідомості й не міг відключитись. Це найстрашніше у цій хворобі», – каже він.

У 20-их числах січня настало покращення. Кирило зміг рухати рукою. Але захворів на пневмонію.

3 лютого його перевели з реанімації до відділення неврології. Він заново вчився ковтати, пити воду, кашляти. З середини лютого Кирило почав займатись із реабілітологом. Після більш ніж двох місяців у лікарні його виписали.

«Коли я виїхав на вулицю, коли побачив ці маленькі зелені листочки, весна вже починала розквітати. У мене просто сльози на очі наверталися, я не думав в реанімації, що колись ще побачу це», – розповів Кирило.

Через місяць він зміг стати на ноги. Під час реабілітації зіткнувся з проблемою доступності.

«Коли я ще їздив на візку, коли мене возили, то подолати це пандус, звичайно, було абсолютно неможливо. Тому що візок сюди просто не влазить, а навіть якщо влізе, то ось той верхній бордюр подолати нереально», – каже він.

Зараз Кирило раз на тиждень займається з реабілітологом. Каже: почали минати страхи, він може готувати, прибирати, гратися з донькою.

«Кирило може підняти дитину – це вже щастя. Або піти погуляти зі мною. Ми от дуже багато стали розмовляти. Ми разом 10 років. І, мабуть, за весь цей час ми так багато часу ніколи не проводили разом, щоб ми просто спілкувались, просто гуляли повільно і все», – зауважує його дружина.

Кирило каже: для нього дуже важливо поділитись цією історією з людьми.

«Мені цього дуже не вистачало в реанімації. Мені потрібні були історії людей, які перехворіли на цю хворобу, щоб вони подарували якусь надію, щоб я знав, як це відбувається, чого мені чекати, на що сподіватися. Тому я дуже хочу, щоб ця історія залишилась, щоб люди, які цього потребують, могли це побачити», – сказав він.

Читайте також: В Одесі збирали кошти на лікування ведучого новин на Суспільному
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди