Тернопільська поліцейська Віра Мотелюк розповіла, як працювала на Харківщині. Після деокупації вона однією із перших зголосилася у складі зведеного загону поїхати на звільнені території. Вирушила туди, щоб допомогти людям оговтатися від пережитого. Жінка за фахом психолог. Зараз працює начальницею сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення.
За словами поліцейської, жителі Харківщини після семи місяців в окупації були у стресі. Вони викривлено сприймали події в Україні через російську пропаганду. Це була друга ротація Віри Мотелюк у зону бойових дій. У 2016 році вона брала участь в антитерористичній операції. Тоді працювала поліцейською психологинею на Донеччині поблизу лінії розмежування.
"Кажуть: щоб зрозуміти, що відчуває інша людина, треба взути її черевики й пройти її дорогу. Це був, мабуть, основний мотив моєї поїздки: побачити на власні очі те, що там відбувається, щоб знати, як допомагати людям, котрі звідти повертаються".
Рідні підтримали рішення поліцейської їхати на схід України. До роботи на деокупованих територіях жінка готувалася заздалегідь. Вона тренувалася, опановувала нові навички поводження зі зброєю, основи тактичної підготовки та бойового злагодження.
У вересні 2022 року зведений загін тернопільських поліцейських поїхав у звільнені від окупантів населені пункти Харківщини. Поліцейські там служили на блокпостах, патрулювали, опитували людей та допомагали місцевому населенню.
"Розгубленість, відчай, страх за себе та своїх близьких, гнів – це ще не весь перелік емоцій, які відчували ці люди. У перші дні після звільнення вони до кінця не усвідомлювали, що відбувається. Не скаржилися, нічого не просили, найбільше, що вони потребували – це виговоритися, комусь розповісти про ті жахіття, які їм довелося пережити. Я маю певні знання та досвід психолога. А ще роль зіграло ще й те, що я жінка. Люди довіряли мені: приходили, розповідали свої історії".
Поліцейська каже, кожна історії, яку їй розповіли жителі Харківщини – це трагедія втрати, скалічені долі, загублене дитинство, невимовний біль, страждання. Окупанти відрізали зв'язок, інтернет, забороняли спілкуватися з родичами по телефону. Люди сім місяців були у повній ізоляції від України, без доступу до будь-якої інформації від правдивих ЗМІ про події в України.
"Тим часом російські війська почали репресії проти цивільного населення. Допитували та катували тих, хто служив в армії, брав участь в АТО чи мав будь-яку дотичність до правоохоронних структур. Дуже складно було слухати людей, які втратили родинні зв’язки. Чиїсь рідні виїхали добровільно. У когось забрали родичів, бо їх у чомусь підозрювали. Хтось поїхав у росію через необхідність лікування, а назад в Україну їх не випускали. То була примусова розлука з рідними, бо іншого виходу не було", – каже поліцейська.
Вірі запам’яталася розповідь пенсіонерки, яка, попри небезпеку, намагалася передати українським захисникам інформацію про позиції росіян. Вона дивилася, де розташовані ворожі війська, їхня зброя, техніка і переказувала військовим. Жінка усвідомлювала ризики, але хотіла допомогти вигнати російських загарбників з рідної землі.
Тернопільські поліцейські допомагали жителям Харківщини та їхнім домашнім тваринам. На деокупованих територіях багато тварин залишилися безпритульними і правоохоронці підгодовували їх. Віра привезла додому кота і назвала його Антоном. Тепер він живе у неї вдома.
"Коти та собаки приходили до нас на блокпости, ми їм давали їсти. А цей кіт просто залазив на руки, не просив їжу, а лише хотів, щоб його гладили. Потім він ішов назад, на руїни будинку і когось чекав. Кіт завжди повертався в один і той самий розбитий будинок. Очевидно, там був колись його дім, його господарі".
Поліціянтка розповідає, що люди на деокупованих територіях зустрічали правоохоронців з радістю,
"Люди хотіли почути, що росіяни більше не повернуться. Я усіх українців вважаю героями. Хтось захищає рідну країну на передовій, хтось у тилу робить усе можливе для перемоги України. Ця жахлива війна згуртувала та об’єднала людей, допомогла зрозуміти, хто є хто. Навіть довга окупація не здатна зламати український дух. Я впевнена, що день перемоги є найбажанішим у житті кожного українця. Очікування виснажує, але й додає віри, що невдовзі ми почнемо писати нову сторінку історії у вільній Україні".
Читайте також
- З коханою познайомився на Харківщині: історія поліцейського з Тернопільщини
