"Було дуже страшно". Так мешканці Калинівки на Вінниччині згадують перший день повномасштабного вторгнення. Рівно рік тому о 8:15 ранку ракетою “Іскандер” росіяни влучили у калинівський військовий арсенал. Двоє військових загинули: старший лейтенант Ігор Усик та штаб-сержант Олександр Соя. 26 людей отримали поранення. Вибухова хвиля пошкодила понад сотню будинків в радіусі кількох кілометрів від епіцентру влучання.
Свої історії Суспільному розповіли дружина загиблого військового Олена Соя та Марина Шулик, яка за рік разом із чоловіком відновила потрощені від вибуху ательє та квартиру.
"Знайомі телефонували й наполегливо рекомендували додзвонитися до чоловіка"
Дружина Олександра Сої – Олена – згадує: у день трагедії чоловік встиг зателефонувати до неї та попередити про небезпеку. Це була їхня остання розмова.
"Я ще була в Калинівці, коли це все трапилось. У нас коротка була дуже розмова. Він сказав: “Збирайте речі, їдьте в село”. Вже коли їхали в машині, мені знайомі почали телефонувати й наполегливо рекомендували додзвонитися до чоловіка. У голові три думки: додзвонюся, буде незадоволений, бо відволікаю. Другий момент – що хтось візьме трубку й скаже, що щось трапилось. Якщо ж не додзвонюсь або абонент буде поза зоною досяжності? Я попробувала додзвонитися декілька разів, він не взяв трубки. Я таки сподівалась, що він зайнятий", – каже Олена Соя.
Про те що її Олександр загинув, їй повідомили по телефону.
"Ми приїхали в село, заглушили мотор машини, і пролунав дзвінок, де сказали, що Олександра немає. "Як це немає? Ну що означає слово “немає”? Десь вийшов, десь повернеться?". Потім взяв трубку брат, тато, і їм все сказали".
Олександра Сою поховали у Калинівці за два дні на Алеї Героїв. Йому посмертно присвоїли Орден ”За Мужність”. Олена, каже, і досі не може оговтатись і навчитись жити без коханого. Пригадує, як планували майбутнє, як мріяли про відпочинок на морі всією родиною. А на останньому фото в телефоні загиблого – світлина сорочки: Олена радилась із чоловіком, яку вишиванку виготовити для їхньої доньки.
Від Суспільного підприємиця Марина Шулик дізналася про подарунок, який планували Олена та Олександр для доньки. За візерунком, який Олександр обрав напередодні загибелі, у майстерні Шуликів зробили худі-вишиванку. Її подарували донечці військового.
"Було дуже страшно. Особливо в перші дні"
Подружжя Марини та Андрія Шуликів у Калинівці мають ательє. Нині тут працюють 15 майстрів. Створюють худі-вишиванки. Це, каже Марина, їхня власна розробка. Ще рік тому одягали лише українців, сьогодні відшивають і на США, і на Європу.
24 лютого 2022 о 8:15 ранку, коли ракетою “Іскандер” росіяни влучили у військовий арсенал, вибуховою хвилею в ательє потрощило вікна та стелю. Лише дякуючи тому, що робочий день починався о девʼятій, тоді обійшлося без травмованих, каже Марина.
Ракета пошкодила і житло родини Шуликів. Того дня батько Марини отримав поранення.
"Перший вибух, який я почула, був досить глухий, але добре чутний. Кажу: “Тату, треба збиратися, бо вже бахкає". Я підійшла до шафи, і в цей час був другий, дуже потужний вибух. Вибило вікна, двері. Вибуховою хвилею мене повалило на землю, я одразу встала, як болванчик".
Бачу, що татове ліжко, яке стояло біля вікна, засипане вікном. Уся ця рама, це пластикове вікно лежить на ліжку. Я тата не бачу. Одразу схопилася, почала його розгрібати, побачила, що в тата кров на голові. Виявилося, що йому глибоко посікло обличчя, біля очей, дуже кров сильно лилась. Намагалися зупинити кров, десь 40 хвилин ми не могли зупинити", – каже Марина Шулик.
До квартири, розповідає жінка, повернулася у той же день, аби знайти кота. Ночували в друзів у Вінниці. За тиждень знову повернулись до будинку, забрати речі.
"Перший тиждень ми ходили в одному й тому самому. Я в тому спортивному костюмі, який тоді надягла, в якому їхали до лікарні, який був повністю в крові. Коли ми вже їхали на Вінницю, з татом з лікарні, в мене було чітке переконання, що ми вже сюди не повернемось ніколи. Коли ми повернулися, було дуже страшно. Особливо перші дні. Коли заходиш в цю темну квартиру, де розруха, де побиті стіни, підлога, меблі, де все в крові, то я там не могла бути більше п’яти хвилин. Я зайшла і кажу до себе “Давай вже підемо, давай вже підемо”. Там ще Андрій щось шукає, а я кажу, що мені треба вийти. Дуже психологічно було важко. Ще довгий час не могла туди зайти".
Андрій та Марина Шулики протягом цього року за власні гроші відновили потрощені російськими ракетами майстерню та квартиру.
