Якщо бойові медики не будуть стримувати емоції, то не зможуть нормально працювати. Волю ж емоціям дають опісля порятунку поранених. Так каже госпітальєр Василь Дембовський на псевдо “Дєд”. Про бойове хрещення, надання допомоги під обстрілами та про що просять важкопоранені — медик розповів Суспільному.
"Шкода молоді, яка ще нічого не бачила"
Василь Дембовський навчався, каже, в Італії у підрозділі швидкої допомоги, який фінансують Ватикан і Мальтійський орден. Його відразу почали підʼєднувати до екіпажів, де він проходив інструктаж, виконував рятівні операції. Першою такою була операція, коли автобус з батьками і дітьми і впав у прірву. В Італії чоловік пропрацював 6,5 років.
На війну Василь Дембовський пішов заради молоді, за свого племінника, який був розвідником і загинув.
"Я вже прожив якийсь відрізок часу, я вже немолодий. Шкода молоді, яка ще нічого не бачила, ще багато нічого не знає, тому мені її дуже жаль".
Бойове хрещення на війні медик отримав неподалік Вугледару на Донеччині під час наступу.
"Нам привезли розвідника, якого поранив дрон-камікадзе, так званий “куб”, у який закладено майже 400 грамів вибухівки. У нього були сильні опіки, перелом ноги, осколкові рани. Ми йому надали першу допомогу і врятували його", — розповідає госпітальєр.
Найважчим випадком називає поранення водія БТРу. У військового були численні поранення. Його врятували, втім довелося ампутувати ногу.
"У такі моменти дуже страшно. Я молився Богу"
Про поранення бійців медики за допомогою рації. Таких в екіпажі є двох видів.
"Це рація або ротна, або бригадна. Ми чуємо інформацію, нам передають, що там і там є трьохсоті. Ми вже готові, бо свою роботу робимо у повній амуніції. Це бронежилет, каска, звичайна зброя лежить близько. У пораненого може бути зброя, яку не забрали, гранати, це може бути пістолет. Бо, коли ведуться бойові дії і ведеться обстріл артилерійський чи вогневий, буває багато випадків, коли поранений може захищатися і вбити свого ж побратима.поранений може захищатися і вбити свого ж побратима".
Найчастіше, розповідає "Дєд", трапляються осколкові і мінні поранення. Кульових — дуже мало. Розхідний матеріал потрібен щодня. Насамперед це турнікети.
Скільки часу йде на надання першої допомоги, залежить від ситуації.
"Якщо ведеться артилерійський обстріл, то, якщо можемо сховатися десь у підвалі, чи це хата чи приміщення — звичайно, ми ховаємося. Якщо ми почнемо пораненого рятувати, то ми загинемо самі. Якщо є змога сховатися й отримати допомогу від побратимів, які можуть прикрити, а це штурмові бригади, то, звичайно, вони намагаються витягувати трьохсотих", — каже Василь Дембовський.
Під обстріли потрапляли часто.
"На другій ротації нас обстрілювали майже сім діб. У туалет вилазили рачки. Обстрілювали і танки, і міномети, і артилерія. У такі моменти дуже страшно. Я молився Богу".
"Хтось більше звертається до мами, а хтось до Бога"
Під час порятунку важкопоранених військових, особливо, коли їх втрачаєш, бойові медики діють без емоцій.
"Ми більш холоднокровно до цього ставимося, бо, якщо ми не будемо стримувати свої емоції, то не зможемо працювати нормально. Але після того, як вже відпочиваємо, нам дуже важко".
Важкопоранені бійці поводять себе по-різному, розповідає Дембовський.
"Хтось виражається нецензурно, хтось стогне, хтось більше звертається до мами, хтось до Бога чи просять нас, щоб допомогли, або кажуть, що вони нас люблять".
Допомагають бойові медики й цивільним.
"Був один випадок, що прийшла цивільна після обстрілу градом, поранена в ногу. Медик витягнув їй цей осколок. На вулиці з телефоном стояв її чоловік. І коли вони поїхали, то за пʼятнадцять хвилин нас обстріляли, саме у те місце, повною касетою градів", — розповідає "Дєд".
Інколи медичну допомогу надають і пораненим росіянам.
"Привозили і до мене, до екіпажу, з яким я працював. Було три полонених: один — ДНР, один морпіх і один дуже серйозний спец. Але не хочемо ми їм допомагати".
На певних ділянках фронту, розповідає, дехто з російських медиків надає допомогу й пораненим українським бійцям.
"Але вони беруть їх у полон для певних цілей, не для того, щоб проявити свою людяність. В основному вони не люди".
Хоч бойові медики і мають зброю, втім застосовувати її Дембовському не доводилося.
"Був один момент, коли три танки заїхали в сторону хати, де ми жили. Ми чуємо все по рації: як він їде, в якому напрямку. Ми злякалися. У нас були РПГ, у дворі була "Джавелін". Ми ним не можемо користуватися, але в нас було РПГ-22. І водій на псевдо “Спартак” говорить: “Дєд”, знімаємо і залягаємо!”. Він дуже перелякався.
Я сказав, що не можна цього робити, бо нас три танки просто знищать. Наша хата була на краю села. Поселення називалося Золоті ворота. Вони прорвалися з ціллю розвідки. І коли спалили, виїхали наші "джавелінщики" з 68-ї бригади, спалили один танк, то вони вернулися".
Читайте також
- "Почуває себе краще": дружина військового з Вінниччини, з грудей якого дістали гранату, розповіла про стан чоловіка
- У Нацгвардії показали, як вінницькі бійці навчаються на операторів БПЛА
