"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником Суспільне Херсон

Віталій Григор'єв - учасник АТО, захисник Донецького аеропорту. У січні 2015-го він отримав тяжке поранення, після одужання працює у лісництві. У тиждень, коли 6 років тому, відбувся перший бій між українськими військовими та бойовиками за Донецький аеропорт, Суспільне згадує історію Віталій Григор'єва.

2014-го Віталій Григор'єв записався добровольцем. Каже, що його завжди обурювало, чому призивають людей, які не вміють воювати.

"Я служив строкову службу у спецназі. Я мав бути першим, кого мали призвати. А призивали молодих людей, які не мали нічого спільного зі зброєю. Телебачення показувало, як недолуге командування виводило в поле людей і їх розстрілювали гради. Ось це обурювало. я ходив до військкомату, питав, чому таких як я - афганців, не призивають. Мене відправили додому. Я знайшов сайт добровольчого батальйону Донбас і записався. Що я мав би сказати своїм дітям, коли моя країна була у небезпеці, а я сидів поруч з ними?", - розповідає Віталій Григор'''єв.

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником

Віталій Григор'єв ділиться спогадами/ Скріншот: Суспільне Херсон

Кіборг згадує, що в Донецьому аеропорту було дві дівчини, які у розпал боротьби під кулями, мінами, обстрілами бігали та перев’язували поранених хлопців. В одній, мабуть, було кілограмів 45, а вона перев’язувала 120-кілограмового чоловіка і намагалася його тягнути.

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно. Але завжди треба зважувати цей страх. На кону стояли людські життя. Таких самих хлопців, як я. Кричати що не зрадимо? Треба показувати ділом", - говорить Віталій.

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником

Територію лісництва Віталій об'їжджає на машині/ Скріншот: Суспільне Херсон

За його словами, 7-го січня 2015-го під час штурму дапу він був тяжко поранений. Провів 4 роки у інвалідному візку, зараз пересувається на милицях, але штурм той вважає вдалим.

"Вивезли з терміналу усіх: поранених, живих, убитих. Тож за ці свої ноги я добре заплатив. Те, що ми вивезли хлопців – це варто більшого. За два метри від мене розірвалась 120-та міна. Завдяки тому, що злітна смуга і був бетон, вона не пішла вглиб. Осколки пішли по низу. Максимум до рук. Бронежилет врятував цю частину. Якби це було на ґрунті, ми з вами б уже не говорили зараз", - згадує Віталій Григор'єв.

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником

Після поранення, йому важко пересуватися пішки/ Скріншот: Суспільне Херсон

Він розповідає, як ішли злітною смугою штурмувати монастир. Після того, як розстріляли башту керування польотами, найвищою точкою став Небельський монастир, розташований за 600 метрів від башти.

"І звідти корегували вже сепари. Його треба було захопити, поки мали евакуювати людей з терміналу. Захопити не вийшло. Нам дали карти 12-го року, на яких не було укріпрайону. Через три роки дізнався: артпідтримки не було через те, що перед монастирем кладовище. І стріляти по ньому не захотіли. А от покласти друге кладовище з живих на злітці –вирішили за краще", - говорить кіборг.

Віталій вважає, Господь не просто так залишив його в живих. Робота лісником для нього не просто робота.

"Це не хобі, це любов. Я виріс у тайзі, люблю природу. Ліс – своєрідна реабілітація. Коли ти втомлюєшся від усього, тут тиша і спокій. Чесно? Спілкуючись з людьми, У яких не було війни, хто за «руский мир», починаєш вибухати. А тут від цього відпочиваєш. Таким людям у суперечці нічого не довести. Таким людям, он на Донбасі. Показала сама війна. А я хочу жити в незалежній державі"

"Це брехня, коли хтось каже, що не страшно". Спогади кіборга, який став лісником

"Ліс -це моя любов", - каже Віталій/ Скріншот: Суспільне Херсон

Чоловік говорить, що пішов працювати лісником не за гроші. Більшу частину зарплатні витрачає на удосконалення.

"Війна змінила мій світогляд кардинально. До цього я міг заробляти не задумуючись як. Намагався чесно. Але от поліція зупиняла, Міг вирішити все на місці. Війна ж як змінила? Ми вирішили боротися –зі злом? Треба робити це до кінця. Порушив? Плати. Зараз я принципово не даю на руки"

У Віталія Григор’єва троє дітей, молодшому - 6.

"Коли я йшов, не вірив, що повернуся. Думав, що це останній день, коли бачу своїх рідних. Чесно кажучи, не повернувся я з війни. Ми всі не ті повернулися. Як би мене призвали, це було б інакше. Звинувачував би когось. А зараз мені немає кого винити. Коли у тебе написано, що на відмінно знає матеріальну частину зброї, безглуздо сидіти вдома. Завжди вчу дітей на власному прикладі: ти чоловік - а отже захисник. Йшов заради своїх дітей".

Оксана Хлєбус, Григорій Шматко.

Що відомо:

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди