105 років тому, 29 січня 1918 року, на залізничній платформі Крути, від 400 до 600 українських вояків та студентів дали бій 4 тисячам більшовистських загарбників з Росії. Героїчна оборона дозволила призупинити просування радянської армії, та дати час дипломатам, які боролися за визнання незалежності Української Народної Республіки. Про ці події Суспільному розказав запорізький історик Володимир Лініков.
Історичні передумови
4 грудня 1917 року Раднарком РСФРР надіслав ультиматум Українській Центральній Раді. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їхнє роззброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. Наступного дня, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Раднарком оголосив війну.
Війна, яка почалася з більшовицькою Росією пришвидшила прийняття четвертого Універсалу. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголошувала незалежну державу — Українську Народну Республіку. Це ще більше дратувало комуністичну владу, з'явився прецедент для того, щоб війна розпочалася з новою силою.
На той момент, війна не була позиційною. Не було суцільної лінії оборони, не було окопів тощо. Більшовицькі війська, просувалися залізницями, на ешелонах. Це була найбільш прийнятна тактика.
Зупиняти ці війська планували так само біля більш-менш значних станцій. Спочатку вирішили зупинити радянські війська біля станції Бахмач. Але в Бахмачі була деяка кількість робітників, які були налаштовані прокомуністично, тому українські війська вирішили дати бій трохи далі, біля меншої станції, яка мала назву Крути.
Сили сторін
Командувати більшовицькими військами на території України був призначений "есер" Михайло Муравйов — затятий супротивник "українізації", який вважав українців зрадниками-мазепинцями та австрійськими шпигунами. На зайнятих більшовиками територіях війська Муравйова проводили масові репресії проти української інтелігенції, офіцерів, за спогадами очевидців "говорити українською на вулиці стало небезпечно.
Спочатку УНР хотіла бути мирною державою, тому будівництву армії серйозної уваги не приділялося. Можна сказати, що армія не була готова до серйозного спротиву. Тому довелося швидкоруч формувати загони, які в авральному порядку, могли б зупинити просування військ Муравйова.
На сьогодні, є така традиція, що виключно студенти біля Крут зупинили на певний час російські війська, але це не зовсім так. Дійсно студенти були. Дійсно це були добровольці які збиралися і йшли на війну добровільно, але ж, основну частину оборонців станції Крути все ж таки складали юнкери. Це люди які мали певну військову підготовку.
За різними підрахунками, кількість оборонців Крут становила від 400 до 600 осіб, в їх розпорядженні було 16 кулеметів, гармата та імпровізований бронепотяг із встановленим на ньому гарматним розрахунком. Командували добровольцями сотник Аверкій Гончаренко. Більшовистські війська Муравйова нараховували за різними даними до чотирьох тисяч осіб, мали у розпорядженні бронепотяг та були озброєні дванадцятьма гарматами.
Бій під Крутами
29-30 січня 1918 року, дві армії зійшлися. Якщо говорити про хід подій, українські війська зайняли дуже грамотну оборону. Це призвело до того що втрати були мінімальними. Але втрати були. Чисельна перевага безумовно була за радянськими частинами. Але майстерність ведення бою призвела до того, що кількість втрат була неспіврозмірною. З трьох тисяч бійців радянської армії приблизно триста осіб було або вбиті або поранені. А з оборонців, приблизно сто осіб було або поранено або вбито.
Надвечір, оборонці Крут відступили. Загубилася одна студентська чота, її почали шукати, але це не призвело до якихось результатів. В темряві, ця чота вийшла на більшовицькі залоги. Саме цих юнаків спочатку заполонили, а потім розстріляли. На сьогодні, вже широко відомий вірш Павла Тичини, який саме і присвячений студентам, які були поховані на Аскольдовій Могилі.
Після бою
При тому, щоб бій під Крутами закінчився відступом військ УНР, їх протистояння не було марним, адже це дало час на чотири дні зупинити просування радянських військ до Києва. Це дозволило українським дипломатам виграти час для переговорів із представниками Германської, Австро-Угорської, Османської імперій та Болгарського царства, які завершилися Брест-Литовським мирною угодою. За нею, УНР була визнана незалежною державою, а вже у квітні 1918 року, війська союзників допомогли витіснити більшовиків з української території.
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber