У мить народження про немовля відома тільки його стать, вага і зріст. Пізніше з'являється ім'я і вираз обличчя, характер і звички, адреса і життєві події — починається біографія людини. Як підросли і змінилися немовлята, які у річницю вторгнення, 24 лютого, святкуватимуть свій перший день народження, — Суспільне поспілкувалося з родинами трьох таких дітей. Всі троє — хлопці, всі вони з'явилися на світ у запорізькому перинатальному центрі у день початку російської навали.
Також читайте наші інші матеріали до річниці повномасштабного вторгнення військ Росії в Україну.
Дмитро Кравцов: Тривожиться під час тривог
Дмитро з'явився на світ о 4:43 24 лютого, у хвилини, коли розпочалося вторгнення. Хлопчик народився у Запоріжжі, куди Карина Кравцова приїхала до перинатального центру з Бердянського, нині окупованого району. Повернутися до рідної Чернігівки із новонародженим немовлям жінка не наважилася.
"Тому що блокпости —дуже сильно перевіряли. Та й мама мені сказала, що краще не їхати. А потім, коли в Запоріжжі почалися вибухи, казала повертатися, їхати назад в Бердянський район, — а вже було пізно, тому що вже не випускали нікого. У Василівці на блокпості могли і тижнями стояти із дитиною. Була ще думка поїхати за кордон, у Польщу чи в Литву. Але все ж таки не поїхала, вирішила залишитися тут, на батьківщині," – каже Карина.
У Запоріжжі жінку з новонародженим сином спершу прихистили знайомі, а потім вона знайшла квартиру в оренду.
"Мені допомагають волонтери. Мама допомагала, коли у неї була можливість. У мене багато знайомих є у Запоріжжі, які допомагають мені і речами, і так... Спершу був сильний страх, переживання: що робити? як далі? куди діватися? Але потім треба було жити далі", – розповідає Карина.
Перший рік Дмитро прожив під звук сирен та ракетних ударів. Карина каже, що у сина є травматичні ознаки, попри те що загалом характер у хлопчика бойовий.
"Коли були дуже сильні вибухи, на Зестафонській, на Сталеварів, — він прокидався і плакав. Як тривога, він такий неспокійний стає, боїться, тулиться до мене. Може хоче, щоб я його жаліла».
Карина каже: коли Дмитро підросте, вона розповість йому, в який день він народився і через що довелося пройти українцям на шляху до перемоги.
«Хочу навчити його в майбутньому, щоб він був мужнім, як воїни Збройних сил України. Берегти не тільки матір, родину, а й усю батьківщину».
Матвій Слабишев: Біжить, щоби бігти
Матвій — другий син Дарини Слабишевої із Запоріжжя. Пологи, каже жінка, були складнішими, породілля опинилася в реанімації — і не через бойові дії. Усвідомлення війни прийшло вже пізніше.
"На той момент, я навіть і не думала про цю повномасштабну війну, до мене вже почало доходити тільки тоді, коли я вже народила. І коли зрозуміла, що коїться, мені трохи страшнувато було. Було страшно за малюка і за себе," – каже Дарина.
За три дні після народження сина чоловік Дарини пішов на фронт.
"26 лютого він мене забрав з пологового, привіз додому, побув зі мною один день — і все... Прийшов і сказав: "Я пішов туди, на війну". Я була в шоці. Він сказав: "Хто, якщо не я?" — розповідає жінка.
Коли малюку виповнилося сім місяців, Дарина Слабишева з дітьми евакуювалася до Польщі. Одна з причин – страх, що взимку не буде опалення, води та світла.
"Так спокійніше, діти сплять не під вибухами. Додому дуже хочеться, дуже хочеться і хочеться всіх побачити, але поки тут..."
Матвій, розповідає мати, росте активним, вже ходить сам.
“Повзати, він вже не може... Ну, не хоче! Навіть коли повзе, він десь спирається і відразу встає — й біжить. Куди біжить, не знаю. Він біжить, аби бігти.”
Попри те, що 24 лютого в Україні сумна дата, Дарина планує родинне свято дня народження Матвія.
"Дитина не винна, що вона народилась 24 лютого. У мене, як у дорослої людини, є асоціація з повномасштабною війною. Дитина, коли підросте, теж буде знати, що в неї день народження в такий день".
Давід Долинний: На 100% ручний
Перейми в Інни Долинної розпочалися вранці 24 лютого 2022, син народився близько пів на третю дня. Зосереджена на пологах, Інна про війну дізналався вже після:
"Потім, ввечері вже, коли вийшла з палати, мені кажуть: "Збирай про всяк випадок сумку, аби в сховище іти" — і тоді тільки дійшло. Другу ніч ми ночували в підвалі, всю ніч — це був жах", – згадує Інна.
З пологового Інна повернулася додому і весь рік з родиною прожила у Запоріжжі. Ділиться спостереженнями про сина: Давід має вріноважений характер, росте спокійним і зосередженим і – дуже прив'язаний до мами.
«Він любить гратися і він дуже любить бути на руках. Ми ручні – це 100 відсотків».
Найбільше Інна запам’ятала, як Давід самостійно сів. Це сталося у день, коли йому виповнилося сім місяців.
“Я цього дуже чекала. Я бачила, що він вже намагається... І він доволі пізно сів, старша донька набагато раніше нього сіла. Я дуже зраділа цьому”.
Читайте також