"У нас легких завдань немає": розповідь захисника з Вінниччини Романа Кліпача

"У нас легких завдань немає": розповідь захисника з Вінниччини Романа Кліпача

"У нас легких завдань немає": розповідь захисника з Вінниччини Романа Кліпача
. Роман Кліпач. Фото з Facebook-сторінки

Кожен воїн розуміє, що йде війна на виживання, а найкраща мотивація це тримати оборону, щоб зупинити ворога. Так каже військовий Роман Кліпач на псевдо "Злий". Про захист та звільнення України, мотивацію на фронті та мрії після перемоги розповів Суспільному.

Капітан Роман Кліпач начальник штабу-заступник командира 98 механізованого батальйону 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Вперше країну пішов захищати у 2014 році.

"Перша хвиля мобілізації. Спочатку був призваний до військового комісаріату міста Тульчина стрільцем відділення охорони військкомату, а потім через кілька місяців написав рапорт на прохання перевести мене до бойового підрозділу. І так після того був переведений до 9 батальйону територіальної оборони міста Вінниці. І потрапив на службу у 2014 році", розповідає Роман Кліпач.

Служив по 2021 рік: у травні звільнився.

"У нас легких завдань немає": розповідь захисника з Вінниччини Романа Кліпача
Фото з Facebook-сторінки Романа Кліпача

"Після Вінницького батальйону ТРО заключив контракт із 72-ю окремою механізованою бригадою і там проходив службу від стрільця-помічника гранатометника до заступника командира бойового машинонавідника-оператора, командира відділення, потім командира взводу з присвоєнням молодшого первинного офіцерського звання "молодший лейтенант. Потім була поїздка ще в Африку. Дослужився до старшого лейтенанта, командира механізованої роти. Перша механізована рота, перший механізований батальйон", розповідає військовий.

"Спочатку було страшно, хоч я і бувалий воїн з 14 року"

Повномасштабна війна застала Романа Кліпача у Львові. Про неї дізнався з новин.

"Спочатку було страшно, хоч я і бувалий воїн з 14 року. Можливості їхати у 72-гу бригаду, яка вже стояла на обороні Києва, не було. У той момент увесь транспорт їхав з Києва у сторону Польщі. Дорога з двох смуг – і машини їхали в одному напрямку. Подзвонив до комбрига. На той момент це був полковник Вдовиченко, мій колишній комбат. Пояснив йому ситуацію так: "Їду до вас. Немає можливості, чим добратися". Він каже: "Іди в будь-яку бригаду, яка є у Львівській області, їдь з ними у зону бойових дій, а там далі я тебе переведу".

Так, каже, і зробив. Пішов у 80-ту бригаду у Львові. Подав документи, і в той же день їх оформили. Автобус вирушив на Миколаївщину. Роман Кліпач приїхав з десантниками.

"Ми воювали там трошки, переїхали на Дніпропетровщину. І мій колишній ще один командир батальйону Віктор Анатолійович Скатерной, полковник, служив у 60-й окремій Інгулецькій бригаді механізованій, він організував мені перевід від 80-тки до 60-ї бригади на посаду начальника штабу окремого механізованого батальйону. Я погодився, перевівся. З того часу, з квітня, я служу у 60-й бригаді", розповідає захисник.

Бригада тримала напрямок від Дніпропетровщини, Зеленодольська і на Херсонщину.

"Здійснювали активні наступальні дії на Потьомкине, Любимівку, пам’ятник кавуну на Херсонщині також. Та й вся правобережна сторона була звільнена завдяки нашій бригаді, нашому ентузіазму та нашим вмілим діям".

"Якщо не будемо тримати оборону, то ворог дійде до наших домівок"

"Кожен із нас розуміє, що це йде війна на виживання: або ми, або вони. Кожен стоїть тут і захищає свою сім’ю, яка в нього позаду. Як сказав один мій товариш, з яким я служив: "Піхота – це як річка Стікс, яка відмежовує живих та неживих".

Я десь приблизно так і думаю, що це є однією з причин, що нас мотивує і дає сил триматися. Тому що, якщо ми не будемо тут тримати оборону, то ворог дійде до наших домівок, де б вони не були: чи Львівська область, чи Вінницька, чи Херсонщина", каже Роман Кліпач.

"У нас легких завдань немає"

Найбільше захисникові запам’яталася операція зі звільнення села Потьомкине на Херсонщині. Завдяки цьому, каже, в перспективі за два місяці "лягла" оборона правобережжя Херсонської області.

"Посипалося Потьомкине, почалися логістичні проблеми у противника, й одночасно ми почали продавлювати в інших напрямках. І так як Херсонщина – це суцільні степи, скрізь накопані в них меліоративні рови, канали, через які техніка не може проїхати, то через це у них були дуже великі логістичні проблеми, і вони були змушені в перспективі звільнити праву сторону України. Правобережжя", розповідає боєць.

Наступ українських військ, на його думку, був організований грамотно.

"Постійно були наші дрони, літали й у повітрі коригували артилерію, піхоту, корегували наші дії. Ми могли керувати військами. Це було логістично з нашого боку дуже важко, але ефективно була побудована наступальна операція, хороша була взаємодія артилерії, старшого начальника артилерії, наших батальйонів мінометних, розрахунки 120 і 82 міліметрових мінометів".

Значення мала й відвага командирів рот, які очолювали і вели особовий склад у бій та звільняли тимчасово окуповані території.

"У нас легких завдань немає, враховуючи те, що ми новостворена бригада, вона не забезпечена у той момент була ні технікою, ні озброєнням толковим. Навіть найпростіше питання — переїхати з місця на місце, так як ми переїжджали з Херсонщини (зараз на Донецький напрямок, під Бахмутом ми стоїмо), логістично це було дуже важко.

Будь-яке завдання, пов’язане з переміщенням для новоствореної бригади, в якої мало техніки штатної, а більшість – волонтерські джипи та пікапи (перевезти майно, озброєння, особовий склад, навіть за наявності платформ, які нам замовляли для перевезення), все одно дуже логістично важке завдання. Але завдання ставлять і ми їх виконуємо у будь-якому випадку".

"Це чума, це орда, яка просто знищує все на своєму шляху"

На звільненій Херсонщині, розповідає Роман Кліпач, люди зустрічали українських захисників на колінах та зі сльозами на очах. Ця радість, каже, була щирою. Втім було й те, що засмучувало.

"Ситуація там була противником доведена до печалі: мародерство, ґвалтування, побиття людей. Це чума, це орда, яка просто знищує все на своєму шляху. Це не нація. Це наповненість країни. Назвати їх населенням – язик не повертається. Це наповнення країни. Це біомаса", каже боєць.

У Романа Кліпача позивний "Злий". Отримав його через те, що "дуже критично і негативно" ставиться до військовослужбовців, які зловживають алкоголем під час виконання службових обов’язків.

"Робив зауваження деяким військовослужбовцям ще у 14 році, коли служив. І так вони мене й назвали – "Злий".

"У нас легких завдань немає": розповідь захисника з Вінниччини Романа Кліпача
Нагородження Романа Кліпача. Фото з телеграм-каналу Сергія Борзова

Захисник має медаль "За службу в ЗСУ". А нещодавно його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Відзнаку Роман Кліпач отримав від президента Зеленського в районі ведення бойових дій у Бахмуті.

Має чоловік і мрію, яку втілить після перемоги.

"Після перемоги хочу повернутися додому, в Тульчин, до своєї дружини, жити і радіти кожному дневі. Також — лягти у теплу ванну і кілька годин там полежати, а ще – виспатися".

Читайте також

  • Відзначилися у боях проти Росії: Герої України з Вінниччини
  • "Розумів, що повномасштабна війна неминуча": розповідь вінницького тероборонівця на псевдо "Князь"
На початок