З 12 березня не має звістки про сина 86-річна запоріжанка Валентина Курилюк. Після ворожих атак на місто зв`язок із ними обірвався.
З жінкою поспілкувалися кореспонденти Суспільного Запоріжжя.
Син Валентини Курилюк разом із цивільною дружиною з 2016 року жив у Маріуполі, у будинку № 13 на вулиці Ломізова. Внаслідок російських обстрілів будинки на цій вулиці були зруйновані і, згодом, знесені окупаційною владою.
"Вона працювала перукаркою. А він працював будівельником. У Маріуполі погано було з роботою. Ми дуже добре дружили. Але вони мені ніколи не казали, що у них такі перестрілки в Маріуполі. Ніколи. Дзвонили ми через день-два, в основному ввечері. Ну, балакали: “Усе добре?”. — “Добре”. “Здорова?” — “Здорова”. Вони теж переживали, що я одна тут. До березня місяця весь час так. Через два дні, три дні. А першого березня він мені вже зателефонував о 20-й годині: “Усе добре, мамо, ми живі. Нас бомблять, ми в підвалі”. Я кажу: “Виїжджайте швидше, рятуйтесь. Я вас дуже люблю. Чекаю”. “Мамо, — каже, — як вийде…” І обірвалось. З ким вони там у підвалі, у якому підвалі, я навіть не запитала. Чи у своєму домі, чи в якомусь іншому ховалися від бомбардувань. “Мамо”, - каже, - “як получиться”. І оце все".
Ще раз син зателефонував із чужого телефона 12 березня:
"Якась там жіночка Оксана, вона десь підзарядила телефон свій і, буквально, за ці хвилини він сказав, що, “Мамо, ми живі, ховаємось там”. І все. І потім після цього нічого. Скільки я не набирала. Більше вже дзвінків не було. Не з’єднувалось ні з ними — поза доступом, і її телефон більше не відповідав".
У пошуках сина Валентина Курилюк пише запити до державних установ, звертається по допомогу до волонтерів. Також здала зразок свого біоматеріалу для банку ДНК.
Читайте також
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
