Родина переселенців з села Степове Запорізької області, виїхала з окупації до Приморського в березні, але у новому домі пережила пожежу. Та навіть цю біду — не порівняти з днями в окупації, згадує сімейство. Найбільше чого бояться люди, аби знову там не опинитися.
З родиною поспілкувалися кореспонденти Суспільного.
Переселенки кажуть, що знайти одразу потрібну нову оселю не вдавалося. З часом сільський голова Приморського запропонував будинок, який підходив для всієї сім'ї, де було декілька кімнат, меблі, господарство тощо. Для побутових справ використовувати треба було газові балони, що і стало невдовзі причиною лиха. У вересні в будівлі відбулося загоряння, яке дивом не забрало життя мешканців домівки.
До цього вони місяць провели в окупації, під дулами автоматів, без їжі та грошей — так з жахом згадує життя в рідному селі Степове родина Галини Власенко. Був момент, коли жінок і дітей загнали в підвал, залякували і обстрілювали.
"Вони нас обстрілювали, підвал із автоматів. Поруч вулики були, і ті обстрілювали. Потім вони зайшли з автоматами і нас всіх вивели і кажуть нам: “Ми вас вбивати не будемо, ми прийшли вас рятувати”. А наші чоловіки питають: “Від кого ви нас рятуватимете”, а вони: “Як це від кого, ви тепер будете вільні люди”. Ми всі замовкли, бо навколо на трасі були танки, БТР, і у нас, з обох сторін від підвалу БТР поставили. Ми боялися. Ми просилися, щоб нас додому всіх відпустили. В тому підвалі нас було 16 осіб — це разом з дітьми. Вони нас звинувачували у співпраці з українськими військовими", - розповідає жінка.
Галина Власенко каже, що пізніше родину відпустили, але росіяни все одно приїжджали до їхнього села і стріляли по хатах, забирали їжу.
Катерина, наречена онука пані Галини, згадує, під час окупації дізналася, що вагітна. Магазини всі окупанти пограбували, доводилося їздити по їжу до сусідніх населених пунктів.
"Коли ми були в окупації і виїжджали по продукти, то виїжджали через російські блокпости. Перевіряли все повністю. Перевіряли в мене всі татуювання: на руках, на ногах, перевіряли авто повністю, навіть під килимком дивилися, сидіння відсували, вони дуже боялися, що їм провезуть якусь бомбу і кинуть. Бабуся наша не їздила, але просила купити, наприклад, борошно, то вони половину продуктів забирали собі, і та кількість людей, яка виїжджала — мала і повернутися”, - каже Катерина.
Катерина розповідає: російські військові грабували магазини, крали навіть несвіжу їжу.
"У мого чоловіка молодший брат є, 2,8 рочка і в нього хрестик був, лежав, навіть хрестик вкрали, шкарпетки крали, останні сто грн могли забрати. В мене аптечка була з собою, в мене здоров’я погане, і в мене майже всю аптечку витрусили. В них майже нічого немає".
Коли село звільнили від окупантів, то людям принесли їжу, і одразу організували евакуацію. В селі Степове родина залишила все, але врятувала найдорожче — життя.
"Перший день я плакала, мені було так страшно, а потім вже якось, на фоні цих вибухів, я не знаю, вже якось змирилися… На другий день йде військовий і каже: “Доброго вечора, чи можна зайти на ваше подвір'я”. Ми були в шоці, ми так злякалися, ми думали, що це росіяни зайшли перевдягнуті в наших. Вони почали малечі яблука розносити, солодкого трохи, нам привезли хліб нарешті, ми за місяць поїли хліба, це була така радість. Газети почали розносити, наші українські", - каже Катерина.
Евакуювалася родина до села Приморське, де їм допомогли знайти будинок. Але там їх спіткала нова біда. Через газові балони, які вони використовували для побуту, сталася пожежа. Того дня, коли сталася пожежа, вдома була лише пані Галина та тоді ще вагітна наречена її онука Станіслава — Катерина. Загоряння відбулося раптово, загасити жінкам самотужки не вдалося.
"Я швидко заскочила, а там загорівся стіл, а я хотіла закрити цей кран, а мені вогонь одразу в обличчя. Ми з Катею удвох були. Вона в кімнаті лежала. Я їй кричу: “Катя тікай, бо горимо”. Катя ще намагалася там водою загасити. Воно не тухло, бо газ же відкритий був. Ми пожежників викликали, але вони приїхали занадто пізно, воно все почала завалюватися. Я так кричала. Ми й досі не знаємо, через що таке сталося. Це нам мало горя…” , - каже Галина Власенко.
Зараз родина продовжує жити в будинку і ремонтувати його. Попри те, що в кімнатах пліснява і холодно, для Катерини і її новонародженої донечки Софії вже вдалося обладнати одну.
“Своїми силами дах накрили, трохи нам допомогли дерев’яними балками, але в основному все самі купували, на все інше поки не вистачає грошей”, - каже наречений Катерина Станіслав Манжула.
Зараз родина потребує допомоги, але попри це, щасливі, що не в окупації, і найбільший страх — опинитися там знову.
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
