Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально" facebook

День примирення відзначають в Україні. Василю Губарчуку довелося пройти дві війни: у лавах радянської армії воювати проти німецьких окупантів у Другій світовій, а потім у лавах УПА – проти совєтської влади. З ним пліч-о-пліч воювали четверо братів.

Його внук, ветеран АТО-ООС Володимир Губарчук тримав оборону українського фронту в Дебальцевому. Саме з ним розмовляємо про те, наскільки важливо пам’ятати уроки минулих воєн, щоб сьогодні виграти боротьбу за українські землі на сході України.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"Суспільне Карпати

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Вони не хотіли бути під жодним окупантом, хотіли бути на своїй вільній незалежній землі

– Дід був контужений у Другій світовій війні. Він і помер не дуже старий, бо рани давали про себе знати. Повернувшись з однієї війни, наші діди знову змушені були взяти до рук зброю і воювати. Бо від одного ворога звільнили свою землю, а інший окупував її. Це була зміна окупаційних режимів.

Базувалися в лісі. Деталей навіть дітям не розповідали: ким був, під чиїм командуванням воював. Один його брат підірвався на власній міні (був мінером). Ішов у село за продуктами, а коли повертався, сніг випав. І він став на власну міну.

Іншого дідового брата дівчина "здала". Розповіла комусь, енкаведисти зробили засідку.

Ще один брат був великим начальником в УСС. Виїхав в Америку, і досі доля його невідома. Звали його Іваном. Мені це розповідала моя старенька тітка.

Коли я повернувся з АТО, хотів дізнатися про свій рід, але батько в той час помер, тому не було кому.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"Суспільне Карпати

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Навіть у мирні часи дід завжди очікував на арешт

– Мені мій покійний батько розповідав, коли він був маленькій, дід працював столяром. Завжди щось майструвати людям – вікно чи двері. Тато хотів з ним погратися. Чув, що в столярні йде робота, а мама забороняла туди ходити. Він хотів перехитрити маму і несподівано заскочив у столярню. Дід, як працював, так кинув ручний «гиблик», одразу сховався за двері. Автомат був на ремені у нього на плечі напоготові. Мій тато зайшов, подивився нема нікого. Заглядає за двері, а його тато стоїть там: автомат на грудях, палець – на спусковому гачку. Дід побачив, що це дитина, приклав палець до губів, щоб був тихо. Мій батько тихо вийшов з майстерні і нікому про це навіть не розповідав.

По нас стріляють, а нам не можна

Я пішов на Майдан, коли побачив, як побили студентів. У мене на той час була донечка трирічна. І я собі уявив, що вона виросте, а її будуть так бити. Відбув там три місяці безвиїзно: з першого грудня до першого березня.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"facebook

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Але потім почався Крим, я знову повернувся на Майдан. Шукав шляхи, щоб поїхати на фронт. Спочатку збиралися їхати у Крим. Але, коли почали формувати добровольчі загони на схід, я пішов у 25-ий батальйон "Київська Русь", який очолив сотник з Майдану Андрій Янченко (позивний Висота). Він колишній військовий офіцер.

Після підготовки, потрапили в місто Дебальцеве. 2014 рік. Це перші Мінські домовленості. Вересень місяць, по нас стріляють, а нам не можна. Нам це було дико.

Кінець 2014 року, ми їдемо на ротацію. Після відпустки, їдемо в Донецький аеропорт, але по дорозі туди нас знову перекидають в Дебальцеве. І ми потрапляємо в цей останній жорсткий місяць в Дебальцево: з 20-х чисел січня.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Практично увесь зв’язок глушили, і я мусів передавати інформацію на колесах. В основному ми рухалися вночі, бо вдень траса прострілювалася. Навчився їхати вночі з виключеними фарами. Так звик, що тепер як згадаю, то не уявляю, як то я зміг. Їду трасою а обабіч лягають снаряди: тут касета градів, там – важкої артилерії. Я думав: "Якщо потрапить в мене, щоб хоча б не мучився. Бо це найгірше".

Я там отримав травму – забій поперекового відділу при обстрілі, коли поруч впав снаряд, проблема зі спиною. Не поїхав у госпіталь, поїхав додому, перед 8 березня зробив дружині сюрприз. Але травма давалася взнаки. Тому довелося лікуватися у госпіталі в Києві.

Я з ними це свято не можу святкувати

– Мій батько взагалі скептично ставився до святкування Дня Перемоги. Ми дітьми тішилися, що вихідний, до школи не треба йти. Але коли подорослішав, зрозумів, якою ціною дісталася Україні ця перемога. Ми хочемо миру, але не за всяку ціну. Не методом капітуляції. Щоб був мир, але не порушували прав людини.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"facebook

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

День примирення – ще можна назвати. Але святкувати День перемоги з тим ворогом, з яким ми знову воюємо, це ненормально. Російські окупанти не лише загарбали наші землі, а й крадуть нашу історію, приписують собі наші заслуги.

От навіть порівняти таку фразу. Ми, відзначаючи День примирення, кажемо: "Ніколи знову", а вони – "Можем повторіть". На Сході сепаратисти вважають, що, крім росіян, ніхто не воював у Другій світовій. У них відправити на війну своїх синів, це нормальне явище: "Баби єщьо нарожают".

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"facebook

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Або такий приклад. Під селищем Рідкодуб зав’язався бій нашої першої роти з частиною розвідвзводу зі сепаратистами. Їх було 100 чоловік. Через кілька годин ми перехопили їхні переговори з керівництвом. Супротивник просив про допомогу. А їм відповіли: "Не кіпішуйте!". Співрозмовник каже: "Як не кіпішуйте, у мене з роти 10 людей залишилося?!". Вони ставляться до своїх солдатів, як до "гарматного м’яса".

Порівнюючи військові тактики тих самих німців і радянських... Німці берегли своїх солдатів, а ті пачками пускали на забій людей.

Для мене найвище свято буде, коли все завершиться

– Але зараз найбільше свято – то Покрова. Це комплекс свят: і християнське, і козацьке, і День української армії.

Але мені хочеться, щоб ми мали таке свято, як, наприклад, День виведення радянських військ з Афганістану. Щоб Бог нам поміг, і ми святкували день виведення ворожих військ з нашої землі.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"facebook

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

Я їх навіть сепаратистами назвати не можу. Бо сепаратисти – це ті, які хочуть незалежності своєї території. І той, хто любить цю землю, не буде нищити на ній інфраструктуру. А вони розбомблювали все вщент: підривали мости, колії, будинки, стратегічні об’єкти. То як вони люблять свою землю, якщо зруйнували усе цінне для того краю.

Я ні грама не жалію , що я воював

– Найважче на війні – втрачати своїх друзів. Додавала сили боротися підтримка простих людей, допомога волонтерів. Наприклад, коли передавали консервацію домашню. Я одразу думав, що це роблять прості люди, бо багачі не закривають на зиму закруток.

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"facebook

Володимир Губарчук: "Святкувати День перемоги з ворогом – це ненормально"

А ще зберігаю листи дітей, які нам писали. Дивишся тепер і плачеш. Ми тоді розуміли, що люди вірять в нашу армію, в нас. І в тебе автоматично з’являються нові сили.

Ми мусимо йдемо вперед. Не слухати брудні політичні гасла про те, "хто і чого вас туди послав". Ти знаєш, чого ти борешся.

Я ні грама не жалію , що я воював. Тепер пішов на спад час патріотизму, але якщо буде загроза, без вагань знову піду захищати свій народ.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди