24 лютого завідувачка акушерського відділення в одній з лікарень на Дніпропетровщині Ганна прокинулася від вибухів. Розповідає, що попри це зібралася і поїхала на роботу, бо розуміла – інакше вчинити не може.
Як приймати пологи під сиренами, працювати 24/7, підтримувати породіль з тимчасово окупованих територій та вірити в ЗСУ й перемогу, – в історії завідувачки акушерського виділення, яку записало Суспільне.
Перші тижні повномасштабної війни
Перші тижні були складними, розказує Ганна. У її колективі працюють переважно жінки. У кожної діти, як і в самої Ганни. Вони розривалися між роботою і родинами та мали обирати: продовжувати працювати чи евакуюватися.
"Ми розуміли, що це буде наш фронт, наша війна. Це все дівчата, це персонал дівчата, які виявили такий сталевий характер І вони теж вирішили, що ми нікуди не поїдемо, бо нам потрібно бути тут. І нам треба допомагати", — розповіла Ганна.
Своїх дітей Ганна відправила у безпечне місце, а сама залишилася з колективом працювати.
"Перші дні для всіх був шок. І ніхто не розумів, що воно, як воно. Бо була відповідальність з обох боків. Але в першу чергу я мати. Це такий внутрішній дисонанс... Моя рідна сестра з зятем, моя мати та батько, взяли дітей і поїхали до сестри. Це далеко. Вони зараз там, але завдяки цьому я зараз можу працювати", — говорить про свій вибір лікарка.
Переоблаштування відділення
Розповідає: перебудували цокольний поверх, стягнули ліжка, операційні столи, лампи. Керівництво та волонтери забезпечили медикаментами. Робили все швидко, щоб була можливість приймати пологи у безпечному місці.
Технічні кімнати, які були завалені молохом, в лічені години були розібрані, говорить медикиня. До роботи долучалися усі: від лікарів до технічного персоналу.
До лікарні почали прибувати вагітні, які тікали від війни. Народжували в сховищі пологового.
"Я пам’ятаю, що був такий день, коли операції, операції, операції. 6 операцій за день. Для нас це забагато, кесарів розтин... Вони були складні. До нашої лікарні приїжджають ті, хто знає, що тут рівень такий, що все буде так, як треба. Або ті, хто має найскладніші патології. І вони розуміють, що тільки тут вони отримають те, що повинні. Не буду лукавити, але це світовий стандарт. Це коли 24/7 буде така допомога, як треба", — зазначила жінка.
Випадки з новонародженими
У її практиці було багато випадків порятунку життя новонароджених. Один із них — коли дитина народилася вагою 720 грамів.
"Це екстремально мала маса тіла, і це відносять вже до "сірої зони". Таким діткам потрібні умови, щоб їх реабілітувати й поставити на ноги. Батьки були з Бахмута. І вона казала, матір: "З моєю дитиною все буде добре, бо ми з чоловіком такі, що у вогні не горимо….". У неї був дуже важкий шлях. Дитинка росте. І я думаю, що вона буде завзятішою навіть, ніж її батьки. Бо вони такі: бачу ціль, не бачу перешкод", — розповіла Ганна.
Ще одна "складна" породілля була з Марганця. Ім'я своєму новонародженому синові вона обрала заздалегідь — Тимур.
"Вже був 41 тиждень, потрібно було вже народжувати. І як ми почали народжувати-народжувати, і потім побігли в операційну. Тимур "сказав", що досить, я вже хочу народжуватися. Складні були пологи, бо потім, коли ми Тимура дістали, в нього на пуповині був вузол, рідкісна патологія. Батько молодець. Без паніки, без всього. Мені дуже до вподоби, коли є контакт. Коли розуміють, коли просто довіряють", — говорить лікарка.
Що дає наснагу
Запобігти вигорянню, каже Ганна, їй допомагає спорт та зустрічі з близькими людьми. А ще справа її життя.
"У кожного своя історія, але зараз ти розумієш, що життя триває завдяки, і нічого кращого, ніж життя, немає. Треба цінувати цей подарунок, який кожен з нас отримує. І коли ми поряд – це теж надихає", – сказала вона.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
