Херсонка Тетяна Лінецька під час війни виїхала до Німеччини. Українці в Бонні згуртувалися в Асоціацію "Українське серце", щоб допомагати ЗСУ, зокрема на Херсонському напрямку, розповіла жінка Суспільному.
24 лютого, як і для всіх у Херсоні, було несподівано й страшно, коли почалися вибухи на аеродромі в Чорнобаївці. Всім стало зрозуміло, що почалися якісь бойові дії.
"Ми в Німеччині опинилися невипадково - минулого року доньці робили операцію в Бонні. І через рік ми мали знову їхати туди в клініку на консультацію. У нас уже були квитки на 10 березня, заброньований готель. Якби ми не приїхали, клініка вже не несла б відповідальності за подальший перебіг лікування. І коли почалися вибухи, нам зателефонували з Німеччини та сказали, що ми маємо виїхати негайно, інакше контракт під загрозою. Адже якби ми не змогли приїхати вчасно, то заздалегідь сплановані обстеження стали б неможливими. Тому вже по обіді 24 лютого ми виїхали з Херсона", - каже Тетяна.
Коли приїхали в Німеччину, вирішили, що окрім лікування доньки треба щось робити корисне для України, якимось чином допомагати, говорить херсонка.
"Ми знайшли волонтерські організації, які організовували мітинги на підтримку України в Кельні, Бонні. Спочатку приєдналися до них, а коли роззнайомилися, вирішили теж збирати українців, вимушених переселенців, і з ними збирати допомогу для Збройних Сил, зокрема для визволення Херсонщини. Не тільки тому, що там наш дім, а й тому, що це дуже важливий напрямок фронту. Збиралися щосуботи. Спочатку відправляли медикаменти, продукти. А тут підійшов час закінчення навчання в школі. Ініціативні мами вирішили зробити випускний вечір у наших традиціях - з вальсом, стрічками випускника тощо. Німці нам надали приміщення, а ми запросили всіх охочих на свято. Ми зібрали 24 випускники з районів неподалік від нас, у тому числі Кельна та Дортмунда. Це були діти з усієї України - Харків, Київ, Хмельницький, із кожного регіону практично, і наш син херсонець. Побачивши нашу культуру святкування, німці були в шоку! Бо для них випускний - це ти в шортах і футболці прийшов забрав посвідчення, і все. І про наше свято показали телеканали по всій Німеччині, люди були вражені", - розповідає херсонка.
Збирати просто гуманітарну допомогу скоро здалося замало, говорить Тетяна Лінецька.
"Ми зв'язалися з нашими захисниками на херсонському напрямку та дізналися, що їм потрібен вантажний автомобіль не менше 5 тонн. Для збору коштів ми запланували масштабний захід. Нам дуже допомогла 16-річна киянка Діана, яка і малює гарно, і співає чудово. Продаж її картин приніс 80 відсотків нашого збору, тому що німці з задоволенням їх розкуповували. Крім того, українські діти зробили поробки всілякі, плели з бісеру. А ми, жінки, пекли пироги, млинці, торти - німці їх залюбки розхапали, бо українська випічка дуже до смаку припала", - каже херсонка.
24 серпня в центрі Бонна вони змогли зібрати українців.
"До речі, тоді ми всі брали участь у встановленні рекорду по співу українського гімну. Нам тут дуже допомагають волонтери - українці, котрі вже про 10-12 років живуть у Німеччині. Завдяки їм маємо тісну співпрацю з владою міст, на наші заходи приїздять із консульства України. За два такі ярмарки ми зібрали 3900 євро і таки купили цю вантажівку. Але ж порожню її гнати недобре. Ми знайшли в Берліні та Бонні волонтерів, котрі завантажили її консервами, засобами гігієни тощо. За нею приїхали хлопці з Херсона, які наразі мешкають у Кропивницькому. Вони в Україні зібрали гроші на паливо. А коли їхали назад, довелося понервувати, бо машина мала стояти три дні на кордоні, а час йшов, то просили допомоги від польських чиновників. Тепер ця вантажівка вже на херсонському напрямку, перефарбована, працює на нашу перемогу", - говорить волонтерка.
Допомагати рідній країні - це приємний обов'язок, розповіла Діана Запухла, чиї картини та музичні виступи припали до вподоби німцям і дозволяють волонтерам збирати значні кошти.
"Я займаюся вокалом із трьох років, рано почала малювати. Не планувала в Німеччині займатися малюванням, просто хотіла допомогти ЗСУ. Спочатку співала, в тому числі під свою гітару. А потім німцям намалювала портрети - і вони сподобались. Тож я зрозуміла, що можу швидко малювати картини, щоб продавати їх на ярмарках. За два тижні робила 30-40 картин, від маленьких до великих. Мою роботу "Українка" ми подарували бургомістру Бонна. Німці в захваті від нашої культури. Вони трохи інші, повільніші, зосереджуються на чомусь одному. Тому дивуються, що я можу і малювати, і співати, і танцювати. Я вчуся в Київській академії мистецтв, у 11-му класі онлайн. А в Німеччині я вступила до гімназії. Оскільки в Києві в нас своя кіношкола, то я могла займатися акторською майстерністю в дитячих таборах, які організовували для біженців", - каже дівчина.
Діти та молодь українських переселенців дуже допомагають волонтерам, говорить Тетяна Лінецька. Після випускного вони всі здружилися, охоче можуть підготувати сцену або виконати якесь завдання.
"Як дати вони більше спілкуються в школі з німцями-однолітками, тому швидше вчать мову. Охоче спілкуються з людьми під час ярмарків, продають пироги та поробки. І якщо діти в 10-17 років розуміють важливість такої роботи, то наша нація незламна та непереможна. В нас в Україні діти швидше дорослішають. Вони в 17 років уже дорослі, а в Німеччині вважаються зовсім дітьми. Там люди до 25 років вважаються дітьми та навіть отримують дитячі гроші. І в школі навчаються до 20 років, а потім іще рік-два зазвичай беруть на пошуки свого шляху в житті. І такі пошуки можуть розтягуватися до 30 років. Якби мій син Михайло залишався в Німеччині, він мав би ще три роки вчитися в школі. Але сказав, що вже хоче бути не німецьким школярем, а українським студентом", - говорить Тетяна Лінецька.
Жінка на деякий час приїхала до Києва - каже, Михайло таки втілив свою мрію та вступив до українського вишу.
"Чому я повертаюся в Україну? Мені сподобалася Німеччина - позитивний, миролюбний, навіть пацифістичний народ із великою кількістю справжніх гарних якостей, завдяки чому ми прожили там пів року як нормальні громадяни. Але освіта в Україні завжди була для мене мрією. Ніколи не хотів учитися в Європі або Америці, просто це не моє. Хотілося бути з українськими студентами і з іноземцями в Україні та вивчати медицину в Україні.Навчатимусь у Києві, в Національному медичному університеті імені Богомольця на лікаря, за спеціальністю "лікувальна справа". Я здавав національний мультипредметний текст у Кельні разом з українськими абітурієнтами. Нас було дуже багато, 200 чи 300 чоловік. Я набрав 182 бали", - розповів Михайло Лінецький.
Тетяна каже, що тепер повертається до Бонна, де продовжить волонтерську роботу.
"На останній ярмарці тиждень назад ми змогли зібрати 2 тисячі євро. Зараз це робити легше та швидше, бо нас уже добре знають німці, запрошують на свої урочистості та приходять на наші ярмарки. Взагалі Європа зараз дуже цінує українців, бо люди побачили, що українці багато можуть. І ми нація, яка вміє гуртуватися. Люди, котрі багато років живуть за кордоном або навіть народилися там, але мають українське коріння, приходять до нас на допомогу. Жительки Бонна, українки за походженням, дізнавшись про наші ярмарки, вдома пекли пиріжки і навіть вареники варили та приносили нам на продаж. В нас багато питали, чи є різниця між українською та російською мовами. Ми пояснювали, що це різні мови, хоч і багато схожих слів мають. Те саме стосується наших звичаїв, свят, народних якостей, бо ми працелюбні та дружні. Таким чином ми знайомимо німців із нашою культурою, з нашими стравами, з нашими традиціями. І їм це подобається, вони залюбки допомагають. Коли ми зі сцени сказали, що збір коштів іде для Збройних Сил України, то багато німців просто давали гроші, не купуючи товар. А прихильність народу своєю чергою змушує і політиків давати більше допомоги Україні в її боротьбі з загарбниками", - розповідає волонтерка.
Асоціація "Українське серце" створила сторінку в соцмережі, щоб люди дізнавалися про її діяльність та приєднувалися до допомоги, каже Тетяна Лінецька.
"Ми анонсуємо, де й коли будемо проводити заходи, люди приходять і приносять поробки. Кажемо, з якою метою збираємо кошти, і обов'язково надаємо звіт. Крім того, волонтери їздять по гуртожитках, де живуть вимушені переселенці. Спілкуються з людьми, розповідають, чим вони можуть допомагати українським воїнам. Водночас і самі допомагають цим людям. Наприклад, у Німеччині дуже складно з документацією, то волонтери допомагають розібратися з цим, перекласти та відправити лист тощо", - каже жінка.
Ще в червні з'явилася ідея шукати можливості для безплатної передачі Україні німецького медичного обладнання, говорить Тетяна Лінецька. Не нового, але якісного.
"Зараз тільки отримали відповідь, що це питання можна обговорити. Тож після мого повернення в Бонн почну цим займатися, налагоджувати комунікацію між українськими та німецькими лікарями. А в серпні ми змогли передати Херсонщині автомобіль швидкої допомоги. Це була кропітка робота, якою займалися волонтери - вони домовилися з Німеччиною про такі машини для гарячих точок на нашому фронті. Машину завантажили ліками, і хлопці з Нацгвардії її вже отримали та користуються. Сподіваємось, що це збереже багато життів, адже це реанімобіль, де лікарі можуть надавати миттєву допомогу в важких випадках. Таку роботу будемо продовжувати. Ми сподіваємось, що ЗСУ скоро звільнить наші землі. І наші працелюбні люди повернуться додому та зможуть відновити все, що було знищене тими нелюдами. Бо ми всі мріємо повернутися", - говорить херсонка.
На 15 жовтня Асоціація "Українське серце" планує благодійний захід для допомоги нашим захисникам і захисницям. Зокрема тим, хто зараз веде запеклі бої на Херсонському напрямку.
Читайте також
- Під час заходу у Німеччині волонтери зібрали кошти для придбання авто для ЗСУ на Херсонському напрямку
- 242 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber