П'ять років служить капеланом у військовій частині 3028 Нацгвардії отець Орест Шпак. За цей час мав 13 ротацій. Про те, чому на війні немає атеїстів, з якими проблемами звертаються оборонці та як священник стає психологом, розповів у розмові із Суспільним.
Сьогодні, 25 жовтня, відзначається День святителя Мартіна Милостивого, єпископа Турського, покровителя військових капеланів. Цей день вважається в Україні Днем військового капелана.
Священником Орест Шпак став у 2000. Капеланом — у 2017 році. Розповідає, бачив, що захисники потребують підтримки.
"У храм приходили люди, військові. Шукали підтримку. Розумів, що необхідно підтримати український дух, силу, — говорить Орест Шпак. — Вперше на ротацію поїхав 11 вересня 2017 року у місто Рубіжне. Не забуду, як вперше почув звуки вибухів. Це було 26 вересня. Відбувалися обстріли сіл Піски і Золоте. Відчуття можна порівняти із тими, коли згодом були вибухи в Калинівці. Було лячно", — розповідає Орест Шпак.
"На війні немає атеїстів"
24 лютого благословляв 8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна, також відомий, як Калинівський. Оборонці відправлялися на ротацію у Київ. Наразі капелан перебуває на місці. Він — настоятель храму св. Миколая Чудотворця Вінницько-Тульчинської єпархії ПЦУ у Калинівці.
"На передову не їду, був, адже маю трохи проблеми зі здоров’ям. Дислокуюся на місці. Працюю із військовими, які побували на війні, отримали поранення або ж повернулися додому. Їм потрібна психологічна підтримка. Загалом майже всі вони говорять про те, що підлікуються і йтимуть далі захищати країну. Дякують за те, що повернулися живими. Усі схиляються до того, що ми найсильніша нація, де оберігають сім’ю, маму, Україну і рідних. Й обов’язково переможемо", — каже капелан.
Читайте також: Подарований хрест врятував захисника: військовий капелан із Вінниці розповів про свою службу
За його словами, на війні немає невіруючих людей. Навіть атеїсти рано чи пізно повертаються до Бога.
"У 2017 році під час ротації спілкувався з хлопцем, який казав, що не вірить в Бога. Потім приїжджав до них, другий, третій, четвертий рази. На п’ятий раз він підійшов і говорить: "Я хочу поспілкуватися, я готовий. Ви розповідаєте багато цікавих речей, пов’язаних з Богом". Після розмови каже: "Отче, я повірив у Бога. Життя змусило". Після цього, він повернувся з війни, почав ходити до храму, одружився, повінчався і вже похрестив двох дітей", — згадує Орест Шпак.
"Страшно кожному: і рядовому, і командиру, і священику"
Місія капелана із роками не змінилася. Але тоді війна була спокійнішою, не було ракетних обстрілів, розповідає отець Орест. Завдання капелана — підтримати дух, допомогти вийти з депресивного стану.
"Наша група складалася зі священників та психологів. Ми також більше працювали, як психологи. Якщо бачимо, що у військового не все гладко, то маємо допомогти. За потреби обійняти, пожати руку, поговорити, підтримати. Бо, як би не було, а страшно кожному: і рядовому, і командиру, і священику. Що щось не так, видно по обличчю, міміці, сумові в очах. По тому, що людина замикається в собі, перестає спілкуватися з людьми, як раніше. Це потрібно відчувати. У таких випадках підходжу, запитую, що сталося. Священник мусить дати пораду, як батько. Мусить підтримати, як брат у будь-якій ситуації", — каже капелан.
Розповідає, що бувають випадки, коли військові починають плакати.
"Були випадки, коли говорили: "Я на війні, у мене померла мама. Хочу помолитися, посповідатися" , "Я на війні, у мене бабуся померла, чомусь так раптово". Або ж просто сумують за рідними. Було таке, що зустрічалися молоді люди. Потім дівчина зателефонувала і сказала, що хоче розійтися. У хлопця був дуже важкий емоційний стан. Щоб це виправити, потрібна не одна зустріч. А капелани змінюються через пару тижнів. Тому, коли приїжджав наступник, казав: зверни увагу на того-то, підтримай його. Але обережно, щоб не задіти почуттів".
"На війні немає конфесій"
За словами священника, віросповідання воїна значення не має.
"Ніколи нікому не відмовляю. Спілкувався із п'ятидесятниками, із римокатоликами, разом служили. Є одинокі випадки, коли хтось каже, що я, до прикладу, римокатолик. У таких випадках відповідаю: "Ми не можемо ділити Бога на католицького, православного, ми всі діти Божі". Там ніхто не поділяє на конфесії".
Найважче, за словами отця Ореста, коли захисники гинуть. Особливо ті, яких знав особисто.
"Скільки б не служив священником, коли молода людина віддає життя, це важко. Особливо на наше сьогодення. Багато поховав воїнів, яких знав, з якими спілкувався, навіть товаришував. Важко. Ніколи не знаєш, чи не говориш з воїном востаннє. Ворожа куля забирає все, що є у нашому житті найкращим, найдорогоціннішим. А ще треба підтримати і дружину, і батьків, і дітей. Самому впоратися із емоціями допомагає молитва. Досі не знаходжу відповіді на запитання: навіщо? В голові не вкладається, для чого страчувати таку тверду і сильну націю. До цієї хвилини не можу дати відповіді: навіщо, для чого це".
Читайте також
- "Щотижня відправляємо на різні напрямки", — на Вінниччині переселенка виготовляє батончики для захисників
- Спортсмен із Вінниччини встановив світовий рекорд у присіданні зі штангою
