У Житомирі в рамках Національного туру "Кіно заради Перемоги" побував народний артист України Богдан Бенюк. В інтерв'ю Суспільному він розповів про найбільш продуктивний період своєї творчої діяльності, про роботу у театрі за керівництва різних режисерів, про ролі у кіно і нові постановки на сцені під час війни.
Чи змінився глядач і чи змінилися Ви?
З 24 лютого театр був у відпустці, не було репетицій. Потім, коли запускали цю велику машину, яка називається театр, то у мене були такі думки: який тепер глядач, як я мушу говорити, наприклад, у виставі "Всі його сини", де я граю якраз про війну, про Другу світову війну. Це – американська драматургія. Глядач мусить це бачити, бо коли на сцені живе життя, коли глядачі бачать, що артисти витрачають себе для вирішення проблеми, тоді є відгук. Одразу не можна запустити усіх глядачів, щоб не було прильотів, але в партері наші глядачі – ті, які люблять театр Франка, які приходять і дружать з театром Франка.
Ви змінилися особисто?
Я думаю, що так, бо змінилося задоволення від того, як ти граєш виставу. Кіно – це інше. Зафіксували і все. Змінити нічого не можна. А театр – то дуже класна річ, бо ти весь час викристалізовуєш стосунки між партнерами. Звичайно, що ми змінилися. Перебувати на сцені і щоб йшов фальш – це неприпустимо.
Ви закінчили інститут імені Карпенка-Карого у 1978 році, працювали у дитячому театрі, а потім з 1980 року – у театрі Франка. За цей час було декілька керівників. Ви починали при Данченку, потім був Ступка, потім були інші режисери. Якою була атмосфера при Данченку і Ступці?
Театр імені Франка – підприємство, яке має столітню історію, традиції, які зберігаються і не порушуються. Атмосфера на драматургію, на художників, нову сценографію збережена. 103-ій театральний сезон розпочався. Тиждень тому ми повернулися з Молдови, де показували виставу "Коріолан" за Шекспіром на сторіччі молдовського театру і її дуже сприйняла публіка. Возили її і до Будапешту. Прагнення до краси, до нових засобів вираження сповідує театр Франка.
Під час якого періоду Ви працювали з найбільшим піднесенням?
Є анекдот: "Скажіть, дідусю, коли Вам було найкраще жити: при Сталіні, Хрущові, Брежнєві, Горбачові?". Дід каже, що краще було при Сталіні, бо тоді він козакував. Тож період, який пов'язаний із молодістю, залишає і мене у тому стані, бо мені ніколи не здається, що мені 65 років. Я живу, як і жив у 25. Ті ж самі думки, погляд на жінок, оточуючий світ. Нічого не змінюється.
Одна з Ваших ролей, яка запам'ятовується, яку критики оцінили, – це вистава "Тев'є-Тевель". Раніше цю роль грав Богдан Ступка. Зараз Ви її виконуєте. На мою думку, це для Вас нове амплуа, Ви розкрилися у дещо іншому творчому ракурсі.
Кожен артист залежить від режисерів. Коли вони люблять артиста, то вони його відкривають з різних сторін. Я ніколи не зміг би зіграти секретаря райкому партії, тому що він мав би бути схожим на Вас, пане Леоніде, – худенький, гарненький, зі значком.
У мене тільки значка немає.
Я міг грати тільки голову колгоспу, якого судять за розтрату. Амплуа відійшли в інший бік. Найважливіше зараз – душа людини. І коли душа говорить, очі світяться, тоді режисери дають роботу артистам. В кожному акторі є ця річ – від комедії до трагедії. Мені пощастило, що режисери мене любили і "підносили на блюдечку" ту чи іншу роль. Я не мріяв грати Тев'є аж поки не прийшов художній керівник Михайло Захаревич і не запропонував цю роль. Та вистава, яка була при Данченку і грав Ступка, то інша вистава. Вистави поновлюються, як переклад твору. Коли беремо Шекспіра у перекладі 50-х років, то бачимо, що він застарів. Потрібно його поновлювати. Так само і вистави старіють, артисти старіють. По 3-4 рази ставлять "Украдене щастя". Глядач, який приходить до театру, диктує пульсацію життєву.
Чи можете Ви прийти до Захаревича чи Богомазова і сказати, що хочете ту чи іншу роль?
Багато акторів підходять і радять, просять. Виходити треба з театральної політики театру. Чи варто брати до постановки цю виставу, хто буде ставити. Ця можливість є, але я ніколи нею не користувався. У мене не було мрії зіграти, наприклад, Гамлета, а це не вдалося. І в кіно так само.
Скільки ролей у кіно?
Майже 80.
Зараз є робота в кіно чи репетиції в театрі нової вистави?
Є репетиція вистави "Кар'єра Артуро Уї", а в кіно чекаємо запуску з Сергієм Жаданом. Ми в травні мали почати, але воно затрималося. Треба перемогти цих орків і зняти цей фільм. Процес знімальний не зупинився і дуже добре, що ми шукаємо ті місця, де будемо мати зустрічі з бійцями ЗСУ, Національної гвардії, різних родів військ.
Що відомо
- В рамках національного туру актор театру і кіно Богдан Бенюк представив у Житомирі фільм "Східняк".
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир
- "Не вірила, допоки його не обійняла", – мама звільненого з полону Дмитра "Ореста" Козацького з Житомирщини.
- Актори Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя.
- "Найважче для мене в капеланстві – не розплакатися при хлопцях" – житомирянка Олена Легенчук.
- "У війську ми тепер офіційно маємо священників, це дуже важливо" – священник з Житомира Богдан Бойко.
- "Підготовка, яку я мав, допомогла мені вижити", – десантник, житомирський пластун Ігор Макарчук.
- "Це треба було зробити" – міський голова Новограда-Волинського про повернення місту історичної назви.
- "Найважливіше в поїздках на фронт – бачити очі наших військових" – волонтерка Тетяна Гарилюк.
- "Ми не мали ні грошей, ні транспорту, але розуміли, що треба допомагати" – волонтер Ігор Андрусенко.
- "З росіянами можна говорити лише мовою зброї", – шахіст із Житомира Артем Сачук, який воює у ЗСУ.
- «Повернуся, коли Маріуполь знову буде українським», – лікар-хірург з Маріуполя Олег Шевченко.
- "Завдяки донорству я познайомився з дружиною" – рекордсмен Житомирщини зі здачі крові Сергій Ващенко.
- Музикант Ігор Воєвуцький: "Пішов у тероборону і волонтерю, бо хочу бути корисним".
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
