У другу неділю вересня відзначають День пам’яті українців – жертв примусового виселення у 1944-1951 роках. У цей період, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, позбавили домівок майже сімсот тисяч українців.
Голову Всеукраїнського товариства "Лемківщина" Олександра Венгриновича депортували у п’ятирічному віці. Чоловік розповідає, його сім’ю примусово виселили з містечка Криниця Краківського воєводства Польщі. Разом з братом і батьками він опинився на залізничній станції у Козові.
"Нам давали декілька днів на підготовку до депортації. На Східній Лемківщині давали години. Приїхали. Військо польське оточило нас, виганяли на підводи і вивозили на станцію. Місяць часу ми їхали, скинули нас у Козові на станції. Брат захворів. Ніхто нас не зустрічав, роби, що хочеш. Йди, шукай собі пристановище. Наші батьки пішли шукати. А ми майже тиждень жили на станції просто неба".
Олександр Венгринович каже, у 1944-1946 роках примусово виселили з Лемківщини, Надсяння та Холмщини понад пів мільйона етнічних українців. Їх відправили до 17 областей України, що перебувала тоді в радянській окупації. Переселення проводили за чотири етапи. Остання хвиля депортації відбулася в 1951 році.
"Тоталітарні режими задумали помститися українському населенню за те, що вони робили все для того, щоби зберегти нашу культурну спадщину, український дух, українську присутність на наших споконвічних територіях. Українське населення чинило опір. Не хотіли їхати. Були спалені десятки сіл. У кожному селі жило від двохсот до трьохсот і до тисячі людей".
Лише протягом 1945 року до радянського союзу прибули 23 ешелони з лемками та бойками, розповів Олександр Венгринович. Каже, точна кількість депортованих досі невідома.
"Майже п'ятсот тисяч було депортовано в Україну, залишилося біля двохсот тисяч, які не виїхали. Цей захід називається операція "Вісла", за якою у 1947 році було остаточно вивезено українське населення на західні території Польщі. Депортація поставила на межу існування етнографічну групу лемків і їхню культуру. Було майже знищено український слід, українську присутність на цих територіях".
Після проголошення незалежності України лемки почали об’єднуватися. Фестивалі лемківської культури на Тернопільщині започаткували у 1999 році. Тоді, каже Олександр Венгринович, у селі Гутисько Бережанського району відбувся перший крайовий фестиваль "Лемківська Ватра". З 2001 дійство почали проводити в урочищі Бичова поблизу Монастириська під назвою "Дзвони Лемківщини".
Олександр Венгринович розповідає, тут щороку збирається понад 10 тисяч людей з різних країн світу.
З нагоди Дня пам’яті примусового виселення українців у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку лемківської культури. Зокрема, тут представили жіночі та чоловічі костюми. Про це розповіла Суспільному співорганізаторка виставки Галина Завіша.
"Самобутність етнічних українців, які були насильно виселені з території Польщі, проявляється саме у народному одязі. Він відрізняє їх від решти етнічних груп українців. Чоловіки, зазвичай, вдягали білу вишиту сорочку, поверх якої накидали лейбик. Шерстяний, оздоблений вишивкою. На зиму вдягали штани-ноговиці. Їх теж оздоблювали вишивкою. Поверх був такий сардак, теж вишитий".
Цьогоріч через російсько-українську війну міжнародний фестиваль "Дзвони Лемківщини" не проводять, розповідає Олександр Венгринович. Каже, головне – перемога України. Відсвяткувати її планує в товаристві лемків.
У Тернополі біля монумента жертвам депортації вшанували примусово виселених людей з Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Зробили це в День пам’яті українців – жертв примусового виселення у 1944 – 1951 роках вересня.
Нагадаємо, журналісти Суспільному в спеціальному проєкті досліджували культуру та побут лемків.
Читайте також
- Цьогоріч на Тернопільщині не проводять міжнародний фестиваль "Дзвони Лемківщини"
- Священник з Тернопільщини розповів, як лемки заснували свій музей
