З початку повномасштабного вторгнення вінницький обласний пансіонат із зони бойових дій прийняв близько 130 людей з інвалідністю та похилого віку. Крім підопічних, тут надали роботу і прихисток трьом працівникам. Двоє, Віталій Яценко і Світлана Потапова, і досі працюють. Чому і як залишили рідний Словʼянськ — розповіли Суспільному.
Віталій Яценко до війни працював на котельні у Словʼянську. Через інвалідність, розповідає, до війська не взяли. До Вінниці приїхав 27 квітня. Влаштувався на роботу до обласного пансіонату для людей з інвалідністю. Тут він і на кухні допомагає, і поточні ремонти робить.
“Ремонт робимо здебільшого на території. Де просять, там і робимо”,— каже Віталій Яценко.
Зі Словʼянська до Вінниці переїхала і Світлана Потапова. 2014-го вона втратила сестру та матір. Донеччину залишала 8 квітня. Виїздила з вокзалу, в який влучили росіяни керованою ракетою “Точка-У”. Того дня там загинуло 57 людей, більш ніж сотня зазнали поранень.
“Ми на вокзалі були. Нас попросили вийти. Тут, в Словʼянську розбомбили дорогу. Поки хлопці дорогу склали. Потяг стояв з людьми які мали виїжджати. Ми дочекались поки дорогу зроблять. В час ночі завантажили лежачих хворих і виїхали”, — каже Світлана Потапова.
До Вінниці Світлана прибула евакуаційним потягом. Пригадує, троє санітарок та одна медична сестра вивозили з зони бойових дій майже 80 лежачих хворих. Таких, за словами заступниці директора обласного пансіонату, Катерини Якимчук із 24 лютого прийняли понад сотню.
“З початку повномасштабного вторгнення ми не можемо перерахувати скільком людям надали прихисток. На постійне проживання прийняли 130 підопічних. З першими переселенцями приїхали працівники, які супроводжували. Надали всім прихисток”, — каже Катерина Якимчук.
Нині у пансіонаті Світлана доглядає за підопічними.
“Прибираємо, допомагаємо, годуємо. Не важко, забуваєш все”, — каже Світлана Потапова.
Ввечері Світлана спускається на кухню. Допомагає готувати для військових. Так, каже, хоче і перемогу наблизити, і відволіктись від новин. Щодня згадує про дім і мріє туди повернутись. За новинами в рідному Словʼянську стежить і Віталій. Там, у місцевій лікарні, залишилась працювати мама.
