Прикарпатські безхатьки у час пандемії

Прикарпатські безхатьки у час пандемії

Прикарпатські безхатьки у час пандемії facebook

У період карантинного режиму Міністерство соціальної політики забуло про безхатьків. Про це Суспільному розповів директор Івано-Франківського будинку нічного перебування Іван Боберський. Про те, як працівники цього закладу піклуються про своїх підопічних у цей складний для всіх час, розмовляємо з ним.

– Як змінилися умови праці ваших співробітників у зв’язку з карантином?

– Це болюча тема, тому що все врахували, як повинні діяти люди в період карантину, а про безпритульних забули. У Міністерства соціальної політики немає чітких рекомендацій, як і що робити. Тому органи місцевого самоврядування на своєму рівні намагаються врегулювати цю роботу. На час карантину що ми можемо зробити?

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

Безхатьки – це люди, яких ми не можемо зачинити. Вони ідуть зранку у своїх потребах, і з ким вони спілкуються, ми не знаємо. Тому забезпечили їх засобами індивідуального захисту. Ми маємо маски – нам волонтери багато передали.

Кожен клієнт, що прийшов у притулок, повинен бути у масці. Йому при вході міряють температуру. Якщо температура більша, як 37,5, ми викликаємо "швидку". Бо хвилюємося і за своє здоров’я, і за здоров’я підопічних.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

Нових людей ми скеровуємо у поліклініку № 2, де їх оглядають, прослуховують, щоб не було проявів коронавірусу. І після того, як нам повідомляють, що все гаразд, ми їх приймаємо. Це, можливо, суперечить нормам карантину, але що зробити? Ми взагалі мали б закритися на карантин і виставити цих людей на вулицю. Але розуміємо, що тим самим прирекли б їх на загибель.

Ми отримали тести на коронавірус завдяки керівництву міста. Тепер будемо проводити їх нашим безхатькам, в яких є підозри. Для того, щоб убезпечити і себе, і їх.

– Чи маєте спеціалістів, які здатні провести ці тести?

– Так, звичайно. У нас є дві медсестри, які можуть провести первинний огляд. А для проведення тестів не потрібно додаткової кваліфікації. Наші медичні працівники з цим абсолютно впораються. Є інструкція. А ще нам проведуть додаткову консультацію в управлінні охорони здоров’я. І ми з цим впораємося без проблем.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

– Скільки безхатьків звертається до вас за допомогою?

– Будинок нічного перебування надає послугу притулку – сюди приходять люди, які тут ночують. Це є одна із послуг, яку ми надаємо. Крім того, у нас є Центр обліку бездомних, який функціонує як структурний підрозділ Будинку нічного перебування. Він надає послугу представництва інтересів. Це така розширена послуга, куди входить реєстрація місця проживання, пошук рідних, налагодження родинних зв’язків, виготовлення документів, встановлення групи інвалідності і ряд інших соціальних послуг.

Загалом у в цих двох структурних підрозділах перебуває 70 осіб. Послугою ночівлі у притулку користується приблизно 15-20 людей. Розрахований він на 30 ліжкомісць – для 15 чоловіків і 15 жінок. Переважно наші клієнти – чоловіки, відсотків 90. Більшість з них має алкогольну або наркотичну залежність.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

– Чи є у вас постійні клієнти?

– Постійних клієнтів у нас не може бути, бо заклад надає тимчасову послугу притулку. Але є люди, які до нас звертаються протягом п’яти років. Ми можемо вважати їх постійними клієнтами. Ми їх добре знаємо, вивчили їхню біографію. На жаль, вони з тих чи інших причин не змогли реінтегруватися у суспільстві. Тому постійно користуються нашими послугами.

– Чи потрібні суспільству такі притулки для безхатьків? Яка кінцева мета вашої діяльності?

– Кінцевою метою нашої роботи є реінтеграція у суспільство. Це повернення у суспільство як повноцінного члена суспільства. Тобто, коли людина здатна жити без допомоги з боку соціальних інститутів.

Якщо би ми поставили собі за мету просто наповнити будинок нічного перебування, ми б її досягли практично за місяць. Але наше завдання інакше – щоб люди якомога менше затримувалися в притулку, ставали повноцінними членами суспільства. Для того в нас є послуга представництва інтересів, яка передбачає пошук рідних, налагодження родинних зв’язків.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

Моделюємо ситуацію: приходить до нас людина, яка опинилася на вулиці через певні обставини: вживала алкоголь, посварилася з родичами і її вигнали. Проживає ця людина, скажімо, у Надвірнянському районі. Що ми робимо? Намагаємося вийти на цих родичів і переконати їх, що нашому клієнту вкрай необхідна їхня підтримка. Як правило, нам вдається переконати близьких людей, і наш клієнт повертається додому. Власне, на таку роботу ми повинні бути зорієнтовані.

– Якщо рідні відмовляються допомогти такій людині?

– Якщо рідні відмовилися допомогти людині або їх немає з різних причин, тоді ми намагаємося надавати соціальну допомогу. Все залежить, з якими потребами вона приходить. Якщо людині потрібна лише ночівля, ми забезпечуємо її цією послугою Але, як правило, людині потрібно набагато більше. Найперше – відновити документи, бо без них вона не може влаштуватися на роботу, отримати групу інвалідності. Якщо людина отримала групу інвалідності і має якийсь дохід – це вже кілька кроків до реінтеграції, і вона може влаштовувати своє життя. Тому намагаємося відновити документи, влаштувати на роботу. Далі вона може винаймати собі житло і жити як повноцінна людина.

– Як працюєте з наркозалежними?

–Якщо наркозалежний безхатько не має документів, він не може почати програму замісної терапії. Тому, в першу чергу, ми відновлюємо документи і сприяємо, щоб вони стали на замісну терапію. Бо наркоман, який тривалий час вживає наркотики, від без чергової дози помирає, у нього є "ломка". Тому йому потрібна замісна терапія – відповідні ліки, щоб ці прояви зняти. Ми співпрацюємо з наркодиспансером – можемо попросити, щоб їх пролікували на безкоштовній основі. Але будь-яка допомога повинна бути підкріплена бажанням тієї людини, якою ми опікуємося. Бо без її бажання нам нічого не вдасться зробити.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

– Як допомагатимете своїм підопічним на Великдень?

– Нам не треба Великодня, ми постійно надаємо посильну гуманітарну допомогу нашим клієнтам. Скеровуємо їх в релігійні організації, залучаємо різних підприємців, щоб вони отримали пайки. Але це не приурочено до свят. Ця допомога триває постійно.

У нас є дуже багато підприємців та релігійних організацій, які нам допомагають. Щовівторка ми з Церквою баптистів організовували благодійні обіди для 40-50 чоловік. БФ "Карітас" сьомого квітня відновив благодійну роздачу харчів для наших підопічних: вони надають страви у відповідних боксах. Адвентисти сьомого дня допомагають нам одягом і взуттям. Підприємці забезпечують продуктами харчування. Для безхатьків - це дуже важливо, бо не працюють благодійні їдальні, а засобів для існування у них немає.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

– Чи були випадки, коли люди, яким ви допомогли, згодом почали працювати у вашому центрі і допомагати іншим?

– Був один випадок. Жінка, яка досі перебуває у нас. Працювала технічним працівником, недовго. Були люди, які зверталися до центру обліку стосовно своїх родичів, щоб ми їм допомогли. І після того ставали нашими волонтерами.

Я всіх, хто критикує нашу роботу, запрошую до співпраці. У нас є соціальне патрулювання. Щоб ці люди побачили своїми очима, як це відбувається. І в людей думка кардинально змінюється. У нас був випадок, коли на Пасічній лежала на смітнику людина без ноги. Ніхто протягом тривалого часу ніхто не міг дати собі ради.

До мене телефонувала помічниця народного депутата (вона живе в тому районі) з претензіями, чому ми нічого не робимо. Ми його прекрасно знали. Це наш клієнт. Ми цю жінку запросили до своєї роботи, вона подивилася на це все і вибачалася, бо зрозуміла, що ми зробили усе, що могли.

Цей безхатько не має бажання щось міняти. І ніхто його до цього не може змусити. Соціальні послуги надаються винятково на умовах добровільності. Багато хто думає, що ми можемо приїхати і, як в 30-ті роки минулого століття, завантажити людину в якийсь "чорний воронок" і відвезти у соціальний заклад. Але це помилково. Якщо ми зробимо так, то є відповідна стаття у Кримінальному кодексі про незаконне позбавлення волі. Я вважаю, що ситуацію на краще може змінити лише зміна в законодавстві. Тоді можна говорити про примусове лікування. Бо ці люди часто деградують від алкоголю і не розуміють, чи їм потрібна допомога, чи ні. У них є лише базові потреби: встати зранку, випити склянку горілки, полежати на сонечку і щось з’їсти. Тому з ними потрібно трішки інакше працювати.

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберськийfacebook

"У Міністерства соцполітики немає чітких рекомендацій", – Іван Боберський

– Що найважче у вашій роботі?

– Найважче – коли ми допомагаємо людині, фактично зробили все, щоб вона вийшла з цієї важкої життєвої ситуації, допомогли, влаштували на роботу, а вона через якийсь час знову повертається у це середовище. Наприклад, виготовляли людині паспорт. Це складно зробити: щоб відновити паспорт, потрібне свідоцтво про народження, а щоб отримати свідоцтво про народження, потрібен паспорт. Замкнуті кола, недосконале законодавство. І нам потрібно постійно ці кола розривати. Буває, що на це йде і місяць, і три.

От була ситуація, коли ми складними шляхами виготовили людині паспорт, а вона на другий день заклала його в "наливайці" за пляшку горілки. Тоді руки опускаються.

Коли люди повертаються до нас по 3-5 разів, і починаємо все знову. Це найважче у нашій роботі. Коли бачиш, що людина сама хоче, щоб їй допомогли, тоді робота у нас іде легше. Коли людина байдужа, їй дуже важко допомагати. Важко переконати, щоб вона отримала допомогу і вийшла зі складної життєвої ситуації.

– Але ж є й гарні історії?

– За дев’ять років, відколи я працюю в Центрі, є багато гарних історій. Можна за ними вже й книжки писати. Були випадки, коли люди, перебуваючи в нас, отримували соціальну допомогу, створювали сім’ї, народжували дітей, і успішно живуть до цього часу. Правда, таких випадків небагато. Це найбільший позитив, який можна очікувати від нашої роботи. Коли люди повертаються у суспільство і не скочуються знову до такого стану, в якому вони були.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди