Україна перебуває на піку світового визнання — повномасштабне вторгнення Росії змусило флагманів філософської думки пізнавати та вивчати країну. Війна також сприяла символоутворенню усередині самої держави.
Таку думку в етері "Українського радіо Харків" висловила культурологиня, доцентка Харківської державної академії культури Наталія Шолухо. Науковиця з перших днів повномасштабного вторгнення РФ залишається в Харкові та веде у Facebook "хроніки неминучої перемоги".
"24 лютого я, як і всі харків’яни, прокинулася з розумінням того, що це не якась автокатастрофа поблизу мого будинку, це не вибух побутового газу, це почалася війна. Багато хто говорить, що не хотілося вірити, але те, як зростало емоційне напруження, було зрозуміло, що війна неминуча", — розповідає Шолухо.
"Світ вчить нашу назву"
Науковиця каже, що після початку повномасштабної війни світ "три доби здивовано дивився" на Україну.
"І ми вистояли, ми це зробили і світ вчить нашу назву, що ми за країна така, що ми — не Росія, що у нас власна назва, що у нас власні державні кордони, що в нас столиця своя є, і коріння її давнє, і історія наша могутня, і культура наша велична. І зараз ми насправді на піку свого визнання. Відповідно, війна вже є явищем культури", — говорить Шолухо.
За її словами, на підтримку України висловилися флагмани філософської думки, у тому числі Френсіс ФукуямаФренсіс Фукуяма — американський філософ, політичний економіст і публіцист японського походження. Професор Стенфордського університету. та Ювал Ной ХараріЮвал Ной Харарі — ізраїльський історик, викладає в Єврейському університеті в Єрусалимі, досліджує військову та універсальну історію. .
"Це найбільш гучні імена.
За їхніми відкритими зверненнями було зрозуміло, що вони не знають, що таке Україна, але вони готові заручитися, що ми переможемо, що Росія — країна-агресор, що її діям немає виправдання", — говорить культурологиня.
Вона каже, що текст звернення Харарі насправді зводився до заклику до росіян "об’єднатися і скинути свою владу": "Він звертався не до українців, тому що він не знав, хто такі українці, він не знав, що таке Україна. Він — фахівець з військової історії, він відкрив для себе нову країну, і те, що я зараз бачу в інформаційному просторі, він штурмує спільноти постійними лекціями про Україну. За лічені місяці він майже "з коліс" для себе відкриває щось таке дивовижне, щось таке екзотичне і щось таке несамовито сміливе".
"Місто-герой — суто "совєтський" вимір"
За словами Шолухо, українці лише нині усвідомлюють ціну незалежності, вибудовують власний культурний конструкт та символи. При цьому звання місто-герой, яке присвоєне Харкову, культурологиня називає "суто "совєтським" виміром".
"Коли я почула вперше, що Харкову надане звання місто-герой, мені стало моторошно. Як корінній харків’янці, як науковиці, як людині, яка обізнана щодо історії нашої країни. Є такий термін"постколоніальний дискурс", тобто ми, Україна, — країна, яка зараз лише усвідомлює ціну незалежності.
Наша Конституція була написана в шкільному зошиті Левком Лук’яненком, за неї проголосували, її прийняли, але ми не розуміли який скарб ми отримали, який кредит довіри від всесвіту", — каже науковиця.
За її словами, 24 лютого 2022 року є датою, коли українці по-новому подивилися на незалежність, соборність, волю, гідність, демократію.
"І ця категорія місто-герой — це суто радянський або, як радять говорити колеги, "совєтський" вимір, і ми знаємо цю страшну історію Харкова, скільки разів його намагалися звільнити від окупаційних військ. Остаточною датою вважається 23 серпня 1943 року, але і вона виявляється несправжньою. Любов "совєтської" ідеології до того, щоб відповідати якимось датам, якимось нормативам, п’ятирічкам, якимось термінам, чітко встановленим хронологічним межам, і, відповідно, така культурна травма", — говорить Шолухо.
На її думку, з 1991 року українці мали поступово звільнятися від радянської культури та стереотипів, які були нав’язані ціною винищення української культури, мови, мистецтва.
"Нам нашаровували уніфікований культурний "совєтскій" стандарт і одним із елементів був великий міф про славетну перемогу 9-го травня, і десь там була ось ця категорія місто-герой.
Наснаги і мотивації такі категорії родом з радянських часів не можуть давати", — каже Шолухо.
"Харків — місто героїв"
Натомість, на думку науковиці, українці мають вибудовувати власні символи та образи.
"Наскільки продуктивною в цьому символоутворенні виявилася війна. Яка це культова фраза про "русскій воєнний корабль", вона легендарна. Як швидко засвоївся мем про паляницю і далі вибудувався цей ряд: і суниця, і митниця тощо. Те, на що ми не звертали уваги, наскільки це стало відмежовувати нас від росіян", — говорить Шолухо.
"Конструкція місто-герой може підтримати того, для кого цей статус ще щось означає. Тобто ці покоління, які росли на величі міфу 9 травня, а в нас вже стільки поколінь народилися, начебто позбавлених цієї ідеології.
Їх вже достатньо, але і їх також намагалися долучити до того поняттєвого символічного поля, де раптом Харків — місто-герой. І потім дуже швидко пішов меседж: "Ну добре, Харків — місто героїв, залізобетон". І ця образність чудова, це візуал, впізнається наш Держпром", — каже культурологиня.
За її словами, саме із Держпромом асоціюють Харків більшість її студентів: "Це і є залізобетон. Це величезна залізобетонна конструкція".
"Якщо ми витримали і березень, і квітень, і зараз в Харкові залишаємося, і я бачу все більше і більше людей, автівок в місті, попри обстріли. Харків хоче жити. І нам тут жити, і нам потрібно зміцнювати наш залізобетон. І характери у нас залізобетонні, і стіни зараз такі", — каже Шолухо.
Читайте також
"Ми не маємо права зупинитися. Це — інстинкт виживання" — волонтер Олег Кушнір про війну
