22 серпня у Житомирі на Смолянському військовому цвинтарі попрощалися із трьома військовослужбовцями, які загинули на Херсонщині.
Станіслав Крживульський пішов захищати Україну з перших днів повномасштабної війни. Сусід Іван згадує Станіслава, як хорошу людину.
"Завжди радісний, нікому ніколи поганого слова не сказав. Ми зустрічалися, обговорювали різні теми. Що в нього не попросиш, він все допоможе, ніколи не відмовить. Людина з великої літери", – розповідає сусід загиблого.
46-річний Станіслав Крживульський загинув 15 серпня під Херсоном, виконуючи бойове завдання. Державний прапор України, яким накривали труну загиблого, з рук військових приймала мати загиблого героя.
"Мій брат був справжнім патріотом, совісною і дуже чесною людиною. Зі слів його побратимів, він навіть наостанок поступив по совісті – будучи пораненим, він поліз витягувати своїх побратимів. Інакше він не зміг би – це сто відсотків", – каже брат загиблого військового Віктор.
Побратим Станіслава Олександр каже, що в бліндаж, де перебував Станіслав, прилетіла ракета.
"Воїн з великої літери – все, що я можу про нього сказати", – говорить Олександр.
Цього ж дня у Житомирі прощалися із військовослужбовцем Михайлом Яценком, який загинув у Херсонській області 13 серпня під час артилерійського обстрілу позицій. Захищати Україну 30-річний чоловік пішов з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
"Роботяга, – каже тітка загиблого військового Надія. – Простий хлопець, усім допомагав. Скромний, він нікого не образив".
"Чесний, благородний, був людиною справи, людиною слова і совісті. Таких мало. На таких трималася б наша країна. Таким би вести нашу країну у світле майбутнє. Таким людям як він", – розповіла родичка загиблого Галина.
Захищаючи Україну від російських військ, під Херсоном загинув 38-річний військовослужбовець Юрій Димнич. У загиблого залишилася мама, дружина та син.
"Він був найкращий, – розповідає дружина загиблого Аліна. – Він молодець, він у нас герой. Ми завжди будемо його пам’ятати, як доброго, світлого, усміхненого, який нас завжди любив".
"Люблячий батько і чоловік. Працьовитий. Завжди був радісним. З усіма людьми він спілкувався, всі його любили, цінували. В нього було багато друзів та знайомих. Всі йшли до нього, бо він був щирою людиною. Він біг наперед рятувати нас усіх. Він казав: "Як же я можу? Я повинен йти, щоб ви спали спокійно. Отаким був мій зять", – говорить теща загиблого військового Валентина.
Державний прапор України військові вручали синові Юрія Димнича.
Юрій Димнич загинув 16 серпня.
"Сьогодні ми прощаємося не лише з синами, батьками, братами, побратимами, сьогодні ми прощаємося із людьми з великої літери. З людьми, які ціною свого життя виборюють і вибороли нам незалежність і чисте небо над нашими головами. Пам'ять про героїв назавжди залишиться у наших серцях. Герої не вмирають", – каже фахівець міського центру соціальних служб Олександр Синиця.
Вічна слава і світла пам'ять нашим Героям!
