Кілька сотень українців розгорнули національний прапор та 13 серпня пройшли ходою вулицями Дрездена в знак підтримки своєї країни.
Про це з акції повідомляє кореспондент Суспільного.
19-річна Владислава Кравченко — одна з перших у колоні тримає кількаметровий прапор. Майже п'ять місяців тому вона евакуювалася із Салтівки. Спершу — на два тижні до Малої Данилівки під Харковом, згодом — до Івано-Франківська, й після — до Німеччини.
"Якщо не ми, то хто даватиме розголос усьому тому, що відбувається у нас в країні? Коли бачу новини за Харків, мені хочеться ридати, кричати. Болить усе. Болить мій університет Каразіна, болить парк Горького. Найбільше сумую за "Буфетом" і Саржиним Яром. За Сумською, за "Зоряним небом", за всім", — говорить Владислава.
Харків'янка Анна Лобода виїхала з Холодногірського району закордон з двома доньками. На демонстрацію теж прийшла, щоб підтримати країну. В її руках — аркуш паперу з написом "Руки геть". У Дрездені співає у хорі, який організовували українки.
"Це важливо. Ми несемо Україну у цю країну. Ми повинні підтримувати одне одного. Показувати усьому світу, що є така нація. І незалежно від того, які обставини нас привели, ми залишаємося українцями", — впевнена Анна.
Учасники демонстрації вигукували назви українських міст з закликом їх врятувати. Зокрема, лунали "Save Kharkiv", "Save Kherson", "Save Mariupol".
17-річний Богдан Чабан два місяці провів в тимчасово окупованому Херсоні. Згадує, як одного разу його з друзями зупинили російські військові та змусили дві години провести обличчям до стінки.
"Я як їх побачив, злякався, не виходив на вулицю навіть. Один раз вийшов, і вони нас зупинили з друзями. Сказали: "Давайте телефони, знімайте одежу". Тримали нас десь дві години біля стіни і казали, що ваші нирки поїдуть нашим на Москву", — згадує окупацію Богдан.
"Перевіряли телефони, у друга знайшли, як їхня техніка їде. Почали бити, але не сильно. Потім нас вдвох з другом відпустили, а цього друга забрали. Згодом його теж відпустили, але каже, катували там. Наділи чорну сумку на голову, а коли зняли, розповідав, труп біля нього лежав. Питали, де наші військові позиції. Але він не сказав, бо нічого не знав", — розповідає житель Херсонської області.
Раніше 19-річна Катерина навчалася на фізика у Каразінському університеті. Нині будинок, в якому вона жила, пошкоджений, більша частина родини лишилася у Харкові.
Батько з початком повномасштабної війни пішов в ЗСУ: "Моя країна піддається нападу. Я там жила все своє життя і бачила вільну країну, красу, процвітання. А тепер прийшла російська агресія, яка руйнує моє життя".
