"Я вважаю, що зараз ми маємо шанс вибороти незалежність, бо частково все йде по колу". Так каже волонтерка, авторка і режисерка телепроєкту про боротьбу українців за незалежність "Покоління. Паралелі" Віта Приймак. У 12 серіях революцію 1917-21 років порівнювали з сучасною війною Росії проти України. У "того самого ворога", розповідає, залишилися ті ж самі методи боротьби. Про волонтерство після повномасштабного вторгнення та бажання бути корисною в тилу Віта Приймак розповіла Суспільному.
"Ми йдемо до перемоги"
"Ми знову воюємо з тим самим ворогом, знову воюємо з Росією. У них ті ж самі методи: ось такі підлі методи боротьби. Але я хочу сказати, що сучасна бротьба — вона зовсім інша, тому що сто років тому про українську державу в світі майже не знали. Частково дипломати хотіли це розкрутити, але придушували, придушували. Сьогодні ж про Укарїну знає весь світ, і нам допомагає весь світ. Ми йдемо до перемоги!", — каже Віта Приймак.
"І я зрозуміла, що він не в нашому районі і навіть не в нашій області"
Батько Віти Приймак нині захищає країну. Про те, що він піде на фронт, каже, не знала.
"Це було на третій день повномасштабного вторгнення. Тато прокинувся зранку і вже збирається, пакує собі торбу. Я це серйозно сприйняла. Я сто разів пошкодувала. Тому що я відкрила банку, поклала 5 огірків, маленький шматочок сала, бо думала, що тато буде в теробороні району. Телефоную ввечері, а він каже: "Я там-то й там-то". І я зрозуміла, що він не в нашому районі і навіть не в нашій області", — каже Віта Приймак.
Тоді ж у тата запитала, чи потрібно йому щось. Він відповів, що ні.
"А в нього тоді в основному були такі дядьки, які він. Навіть звали їх — "дядьки". Я коли збирала кошти, то казала — нашим дядькам. І такі дядьки скромні, сільські, які займаються, до прикладу, фермерством, мають трактор, хату, корову і так далі", — каже Віта Приймак.
Згодом, розповідає, батько запитав, чи можна дістати десь розвантажувальні жилети.
"Мені аж смішно стало. Кажу: "Тату, зараз в кожному селі, у Вінниці всі шиють жилети. Дуже багато хто шиє ці жилети. Кажу, що ми їх дістанемо", — розповідає волонтерка.
Тоді вдалося назбирати коштів на 30 жилетів — за 15 хвилин. У соцмережі, каже, написала допис про те, що потрібна допомога.
"Я бачу, що мені вже не треба цих коштів, а вони все одно скидають. Я вже написала "Стоп, не скидайте!". Але, дивлюсь, люди, друзі, знайомі хочуть допомогти. Вони все одно надсилали", — каже Віта Приймак.
Перші місяці, розповідає, тато і "дядьки" ночували в окопах, іноді в лісі — де Бог дасть. І зараз ночують. Тоді ж вони всі захворіли.
"Я кажу татові: "Лікуйтеся!". Він каже: "У нас цибуля є, "Зірочку" нам хтось приніс". І я думаю, що цю ситуацію треба теж якось виправити. І тато дав мені телефон, контакт їхнього медика Анжели, і вона мені список написала", — каже Віта Приймак
Тоді ветеранський простір Veteran Hub дав ящик медикаментів, а ще частину, каже, допакували літинські волонтери. Долучилася до збору й мама загиблого АТОвця, яка працює в аптеці.
"Сьогодні я з вами спілкуюся, тато вже два дні не телефонував. І ми вже всі хвилюємося, насправді, аж плакати хочеться. Але я знаю, що все добре, бо наші ЗСУ вправно працюють", — каже Віта Приймак.
"Хотілося бути корисним хоча б у чомусь, що ти можеш"
"Як тільки почалося повномасштабне вторгнення — хотілося бути корисним хоча б у чомусь, що ти можеш. Зрозуміло, коштами допомагаєш, зрозуміло, щось там шукаєш, але хотілося використати ще свій ресурс", — розповідає Віта Приймак.
Чоловік тоді запропонував вирізати на лазерному станку деталі до медичних аптечок. Це, каже, допомогло зберегти і людський ресурс, і час. Наробили таких деталей на тисячу аптечок.
Також Віта вирішила продавати власноруч зроблені прикраси.
"Я вирішила своїм друзям допомогти. Це Сергій Воронін. І він у нас в програмі грав Омеляна Грабця. Це полковник УПА. Тобто людина, яка дуже схожа на цього полковника УПА — він вирішив також іти захищати нашу державу і продовжити шлях полковника УПА Омеляна Грабця", — каже Віта Приймак.
Дружина Сергія — Юлія — збирала кошти на автомобіль для захисників. Віта не хотіла просити гроші у знайомих та друзів, хоча, каже, впевнена, що допомогли б. Втім вирішила зробити лотерею.
"Почала робити прикраси з дерева. Це така віддушина для мене стала. Я просто сиджу розмальовую, сиджу шліфую. Відпочиваю, скажімо. І в мене їх вже трішки було. Я показала іншим людям. І їм сподобалося. І я думаю: "А чому б і ні?". В цій лотереї зробила мінімальне, щоб людина виграла: нехай скидають 30 гривень. Але скидали і двісті, і сто. І, як потім виявилося, люди не за виграш скидали ці кошти", — каже волонтерка.
"Їм потрібна увага і вдячність"
Підтримує Віта Приймак не лише тих, хто на фронті, а й захисників та захисниць, які проходять реабілітацію.
"Я ходила з такою жінкою — Наталя Девʼята. Вона приходить у кожну палату і просто обіймає. Вона просто прийшла — "Слава Україні!" і обійняла кожного нашого захисника чи захисницю", — каже волонтерка.
Спершу вона стояла в дверях і не значала, чи обіймати. А ще, каже, було незручно, бо нічого не принесла, адже не знала, що того дня потрапить у лікарню до військових.
"Хлопці без кінцівок, наприклад. Це сумно. Але вони всі настільки так сильно трималися і тримаються, що тобі сумно, а вони кажуть: "Не хвилюйся, сядь поговори з нами". Вони хочуть, щоб до них приходили не нести якісь матеріальні речі. Ми розуміємо, що їм потрібна увага і вдячність", — розповідає Віта Приймак.
Коли після лікарні, каже, сіла в маршрутку їхати додому, то розплакалася. Вдома добу мовчала, не хотілося ні з ким говорити. Але потім вже підготувалася.
"Я придумала, що напечу пиріжків. Я навибирала стаканчики смородини, малини. Я робила домашні цукати. Дівчатам я наробила букети: все, що було у квітнику. І вже вдруге у мене не було цього барʼєру. І коли я заходжу так саме з Наталею, то вона всім каже "Слава Україні!", всі — "Героям слава!". Вона всіх обнімає. І я теж обіймаю всіх. Наступні рази я вже йшла якось, як до своїх людей", — каже волонтерка.
"Обʼєдналося все село"
У наступному телепроєкті, розповідає Віта Приймак, планує розповідати про допомогу на армії, переслеенцям, про те, як така справа згуртовує людей.
Одного разу, каже, приїхала до себе в село Лозна, в школу. Там мама, тітка, родичі й односельчани, й однокласники готували різні смаколики для військових. При собі Віта мала відеокамеру й вирішила, каже, відзняти все для історичної хроніки.
"І через сто років мої діти, внуки, правнуки будуть вчити історію і побачать, скажуть: "О, це село Лозна. Вони допомагали". Цей проєкт я назвала "Сучасне запілля", тобто сучасний тил. Про моє село ніхто не знав. А я вирішила, що про нього люди мають дізнатися. І насправді обʼєдналося все село, не лише школа", — каже Віта Приймак.
Наприклад, магазини кришки давали безкоштовно, хтось — крупи, автоклави. Від багатьох захисників зі Сходу та Півдня, каже, чула, що їли смаколики з її села.
