Не чули сирен та вибухів, але відчували як хитаються будинки: історії слабочуючих чернігівців під обстрілами

Не чули сирен та вибухів, але відчували як хитаються будинки: історії слабочуючих чернігівців під обстрілами

Не чули сирен та вибухів, але відчували як хитаються будинки: історії слабочуючих чернігівців під обстрілами
ФОТО: Суспільне Чернігів

Під час блокади Чернігова вони не чули ні звуків сирен, ні вибухів. Відчували тільки вібрації та як хиталися їхні будинки. Люди, які не чують, розповіли, як вони пережили бойові дії та якої найбільшої шкоди вони їм принесли. Від вибухової хвилі повилітали майже всі вікна у будівлі, де вони працюють. Підприємство, яке давало їм роботу, доведеться зачинити вже з настанням перших холодів, якщо не встигнуть поставити скло. Тоді слабочуючі втратять не тільки заробіток, а й чи не єдиний спосіб бути у суспільстві – серед тих, хто їх розуміє.

"Ми їхали ще з однією працівницею. Людей не було в транспорті. Бачимо – біля заправки дуже велика черга стоїть, біля банкоматів черга… Ми не зрозуміли, навіть не могли собі уявити, чому це так", – розповідає Тетяна Тишкевич.
Тетяна Тишкевич
Тетяна Тишкевич. ФОТО: Суспільне Чернігів

Вона нічого не чує. Як і більшість тих, хто працює на підприємстві. 24 лютого про російське вторгнення вони дізналися тоді, коли, приїхавши на роботу, їм про це сказали керівники, говорить її колега Світлана Богомаз.

"Я не знала. Вранці прийшла на роботу – бо я ж не чую. Прийшла – а чуючі люди тут кажуть "Не можна працювати, не можна". Директор телефонував, що закриваємо підприємство: "Всі, будь ласка, виходьте, розходьтесь, бо почалась війна".
Світлана Богомаз
Світлана Богомаз. ФОТО: Суспільне Чернігів

Вони не чули ні звуків сирен, ні вибухів. Відчували тільки вібрації та як хиталися їхні будинки. А ще відчували страх, особливо тоді, коли не розуміли, що конкретно відбувається, розповідає Тетяна. Вона вже вдруге переживає російські обстріли – приїхала до Чернігова у 2014 році, тікаючи від війни, що почалася тоді на Сході.

"Був страх смерті, дуже. Боялася, що розбомблять будинок, і було зовсім страшно, бо було невідомо, що це таке і що воно почалося".

Світлана Богомаз розповідає про випадок, який налякав її найбільше.

"Коли пішли за водою – там такий вибух був, дуже сильний. Я відчула, навіть у мене всередині все здригнулося. Швидше, швидше набрати води – і додому".

Світлана говорить, що коли обстріляли стадіон імені Гагаріна, її аж підкинуло в ліжку.

Тоді під час бомбардування стадіону від вибухової хвилі постраждала будівля Чернігівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих.

Вибиті вікна у будівлі
Вибиті вікна у будівлі. ФОТО: Суспільне Чернігів
"У нас вибуховою хвилею вибило всі вікна, які були дерев’яні. А це 80%. Пошкоджені і євровікна. Піднялась підлога, яка була промислова, заливна, на бетоні – вона відірвалася від бетону. Пошкодився дах. Стіна коридору на першому поверсі зрушила з місця. Тріщини, цегла вибита", – розповідає директорка Чернігівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих Людмила Зубрицька.

Своїми силами працівники навели тут лад – прибрали сміття й уламки цегли, затягнули вікна плівкою. Але це – тимчасове розв'язання проблеми. За словами Людмили Зубрицької, вони ніяк не дочекаються комісії, щоб зафіксувати пошкодження. Потрібні документи, каже, заповнила.

Зі слів Людмили Зубрицької, якщо не встигнуть поставити вікна до настання холодів – підприємство не зможе працювати через порушення температурного режиму, і втратить замовлення, яких і так зараз небагато. Але головна проблема в тому, що люди, які не чують, втратять чи не єдиний спосіб бути у суспільстві – серед тих, хто їх розуміє. Людмила сумнівається, чи візьмуть слабочуючих людей на роботу інші фірми.

Жінки за своїми робочими місцями
Жінки за своїми робочими місцями. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Вони знають мову, спілкуються, підказують одне одному, підтримують, діляться секретами… Людське спілкування – необхідне для того, щоб людина почувала себе щасливою. Особливо в такий складний період, як ми зараз переживаємо", – каже Людмила Зубрицька.

"Ми звикли, що це підприємство як наш дім, як наша сім’я. На інших підприємствах тяжко працювати, а тут… Наш дім", – говорить Світлана Богомаз.

Детальніше у відео:

Читайте також:

Як відроджуються підприємства у Чернігові

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди