Переселенка з Харкова Тетяна Бінчук у волонтерському центрі працює стилісткою та одягає людей, які переїхали до Вінниці. Більше трьох тижнів вона плела сітки, а згодом почала підбирати одяг людям, які втекли з-під обстрілів. Банк одягу називає "бутіком для переселенців".
42 дні війни жінка з родиною провела під обстрілами у Салтівці — житловому масиві Харкова. 15 квітня переїхала у Вінницю і вже наступного дня почала шукати, чим може бути корисною.
"Першого ж дня ми стали на облік. Я заходила в кожні двері, повз які ми проходили, і питала, чи немає роботи, тому що в Харкові у мене її більше немає: наш офіс розбомбили. Я працювала з документами, економістом. Відповідно, доходів не було, і я питала, чи немає роботи. Розумію, що велика кількість переселенців — роботи не було. Я стала на облік в центр зайнятості", — розповідає Тетяна Бінчук.
16 квітня переселенка прийшла у волонтерський центр. Три тижні плела маскувальні сітки, а потім почала сортувати одяг, котрий передавали волонтерському центру. Потім переносить його до банку одягу, який сама називає "бутіком для переселенців". Каже, речі підбирає і для себе, тому що нині потребує літнього одягу.
"Я не хочу, щоб думали, що це "подачка" для переселенців чи магазин вторсировини. Ми отримуємо дуже хороший одяг, багато нового одягу. Я ретельно перебираю одяг і не допускаю жодного промаху. Пропонуючи людям одяг, я вважаю, що це все ж таки бутік", — каже Тетяна Бінчук.
У центрі Тетяну прозвали "стилістом", бо допомагає підібрати одяг за кольором, розміром, стилем та віком.
"Ми отримуємо одяг з гуманітарних вантажів з-за кордону. Я не можу сказати, що завжди він новий. Є і вживаний одяг. Ми пропонуємо нашим гостям тільки те, що могли б вдягнути на себе. І з цією задачею вона справляється. Є вже люди, які приходять щодня", — каже координаторка волонтерського центру Ольга Дернова.
Одягом допомагають не лише з-за кордону, приносять і місцеві. Втім, каже Тетяна Бінчук, зараз його достатньо, тож найближчим часом потреби у ньому не буде.
"Мода — це індустрія, яку я ніколи не випускала з себе. У перший тиждень я зіткнулася з тим, що треба допомогти переселенцям вдягнутися. Вони прийшли і сказали Допоможіть нам вдягнутися, бо ми не маємо дому, залишилися без адреси, в нас більше немає нічого". Коли я це почула, то зрозуміла, що людина настільки розгублена, що не знає, що їй треба. Я, розуміючи, який в нас є одяг і розміри, почала їх вдягати", — каже Тетяна Бінчук.
Облік відвідувачів веде чоловік Тетяни Роман Ковінько. Каже, іноді допомагає їй у підборі одягу, втім таке буває вкрай рідко, бо в моді не розуміється. За день до бутіка приходять до 100 переселенців.
