Полтавка Тетяна Сігіда за освітою педагог. Нині вона координує роботу підрозділу "Hand-made для армії руками небайдужих полтавок", який плете маскувальні сітки для військових. Про те, як стала волонтеркою, про мотивацію та допомогу бійцям вона розповіла Суспільному.
Від початку війни в Україні – з 2014-го року – волонтерки з Полтави допомагають військовим – плетуть килимки, шиють балаклави, спідню білизну та жилети. Однак основний напрям, яким займаються, плетіння сіток. Їх за увесь час зробили понад 4 тисячі штук.
Ми робили сітки усім підрозділам, які я знаю у Збройних силах України, в добровольчих батальйонах. Іноді буває у нас не забирає замовник маскувальне спорядження. І ми не можемо додзвонитись. Потім зв’язуємось із побратимами і виявляється, що замовник наш підірвався. І в такі моменти нам дуже важко усім.
Роботу підрозділу «Хенд-мейд для армії руками небайдужих полтавок» увесь час координує полтавка Тетяна Сігіда. А волонтерити жінка почала ще 2013-го.
З дитинства наша школа виховувала в дітях почуття гідності, критичного мислення. І в школі я була активісткою. І коли якісь події відбуваються нас привчили, ми розуміли, що маємо щось робити. Коли Майдан (Революція Гідності – ред.) почався, я не стояла там. Ми просто привозили їжу людям. Коли в 2014-му почалася війна, я записалася з дівчатами на курси домедичної допомоги, а пізніше потрапила на плетіння сіток.
Відтоді сітки підрозділ плете майже без вихідних. Кількість людей у підрозділі постійно змінюється, пояснює Сігіда. Основна група – до 10 людей.
Ми якось рахували кількість наших вихідних. І нарахували до шести вихідних. І то, ми в ці дні або брали участь у ярмарку, або щось інше. Це не означає, що всі волонтери працюють без вихідних, я маю на увазі роботу взагалі підрозділу нашого. І 31 грудня, і 1 січня і на Великдень ми постійно працюємо. Бо у кожного всередині сидить механізм – треба.
Після 24 лютого цього року, волонтерів стало більше, тому довелось переїхати до іншого приміщення.
Після початку повномасштабного вторгнення нас стало більше. Зараз наша кількість поступово зменшується, але ми це передбачали. Схожа ситуація була в 2014-2015-му роках. Є різні люди і кожен робить стільки, скільки зможе. Є люди «марафонці», а є «спринтери».
Займатися волонтерством Тетяну Сігіду мотивує родина, люди, з якими працює, а ще – інтереси країни.
Мене колись спитали: «А вам не прикро, що ви це робите, а цим має займатись держава?». Для мене таке питання ніколи не стояло, тому що я роблю те, що я можу. І держава, хай робить те, що вона може, але це не співвідноситься з моєю діяльністю.
Читайте також:
"Щоб нарешті настав мир": у Полтаві волонтери з інвалідністю збирають пакунки для військових
