Старовинні речі свого роду збирає тернопільська письменниця та художниця Ганна Осадко. Вона розповіла Суспільному, що це в основному фотографії, яким майже сотня років.
За словами жінки, вона робить колажі в віконних рамах, поєднуючи їх з іншими знайденими старовинними предметами.
Ганна Осадко розповіла, що всю колекцію старих фотографій поки немає де розмістити в квартирі.
"Після перемоги України, планую прикрасити ними свій будинок в селі Волиця на Бережанщині. Невеликі фото вже розмістила у віконних рамах. Ідея виникла років 10 тому, коли ми міняли вікна. Ми поставили металопластикові, а ці вінтажні рами спочатку хотіли викинути. Я подивилася, це ж класна ідея, зробити вікно в минуле. Це і корисно, й з підтекстом. В мене на горищі ще десь 5 чи 6 таких рам є різної величини. І я поступово намагаюся оживляти їх, ці вікна в минуле".
Окрім фото в колекції Ганни є ключі.
"Мені дуже подобається світлина з садочком "Просвіти" 1934 року. Вихователька – це старша сестра моєї бабці, тітка Стефанія. Популярне тепер ім’я. Маю серветки, які плела моя бабуся. Кераміку, я знайшла в Кам’янці-Подільському на екскурсії. Є камінчик, який мені нагадує пташку. Ключі – це особлива тема, я дуже люблю ключі, тому що це завжди таємниця. А ключ, яким ти вже нічого не зможеш відкрити, – це ще більша таємниця".
Один з таких ключів Ганні Осадко подарував чоловік перед тим, як піти на війну.
"Він знав, як я ніжно люблю всі ключі, що це для мене символ і каже: "Ось, на тобі ключик, не знати, від чого, а прийду і він нам до чогось згодиться. Напевно, до тої хати, яку ми зараз будуємо в селі. Я собі уявляла, якою буде наша з ним зустріч, що ми будемо спершу робити, коли він повернеться. Думаю, ми будемо танцювати танго, бо він єдиний партнер, з яким я могла танцювати танго. Ми ходили близько двох років вчитися танцювати танго. І більше мені немає з ким танцювати. Я кажу: "Ти мусиш приїхати швидше, поки ми ще пам’ятаємо, як це робиться".
За словами жінки, ці речі вона не планує передавати в музей, бо дивлячись на них, відчуває єдність поколінь.
"В альбомі чи в ящику на них рідко дивишся. А коли вони в тебе висять на стіні, ти щодня проходиш, дивишся і згадуєш, хто ти, хто твої предки. Ти розумієш, що рід іде й він не зникає. Всі ці люди мені дорогі, й усі ці речі теж мені про щось нагадують".
Читайте також
- Художник з Тернопільщини у Люксембурзі продав картини, щоб зібрати гроші на допомогу Україні
- Тернополянин підлітком потрапив за грати, в неволі йому снилась вільна і незалежна Україна
- У Тернополі волонтери виготовляють окопні свічки для військових
Читайте нас у Telegram - екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
