Майже два місяці не можуть поховати тіло загиблого воїна Віталія Грицаєнка із Полтави. Його не вдається вивезти із заводу "Азовсталь", що в Маріуполі, каже дружина Вікторія Грицаєнко. Віталій був бійцем полку "Азов", воював на Донеччині. Загинув 19 березня від осколка міни.
Довідку про смерть чоловіка 29-річна Вікторія Грицаєнко отримала третього квітня. Він загинув у Маріуполі під час бою. Про це жінці телефоном розповів командир полку.
"Смерть констатована 19.03.2022-го року. Причиною смерті стала мінно-вибухова травма. Я зрозуміла, що я його не відчуваю, що це, на жаль, правда. Осколок влучив йому прямо в лице. Хлопці сказали, що він не мучився, що в нього була дуже швидка смерть. Вони забрали його з поля бою".
Тіло чоловіка Вікторія досі не може забрати із Маріуполя.
"Він зараз перебуває на заводі, на "Азовсталі". Я так розумію, у рефрежираторі. Ніхто не може допомогти їх вивезти звідти. Ні поранених, ні живих, ні мертвих"
Віталій та Вікторія були разом 10 років. Познайомилися у Харкові, а останні кілька років проживали у Маріуполі. Мають трирічного сина. Для нього жінка зробила фотоальбом.
"Ось остання фотографія мого чоловіка, де я просила його усміхнутися. Це в Донецькій області, в Маріуполі. Він був від початку створення "Азову" у добровольчому батальйоні, із солдата він зміг піднятися до заступника командира"
На війні у Віталія був позивний "Гоголь", бо чоловік родом із Полтави.
"Ось так він "Гоголем" для усіх і залишився. За тиждень, напевне, чи менше, їх всіх почали викликати з відпусток, з відряджень всіх можливих, хто там на лікарняних, то всіх викликали у казарму. І вони готувалися до війни. Я сказала: "Я буду поруч, чим зможу, буду допомагати".
Після повномасштабного вторгнення Вікторія лишалася у Маріуполі майже місяць. Віталій загинув через три дні після того, як вона змогла виїхати у Полтаву.
"Він мені пояснював: "Я вирватися звідти не зможу. Я в полон не здамся. Зброю я ніколи не покину. Ми будемо стояти до останнього". Чоловік зміг мені дістати бензин, завдяки йому, я ж кажу, ми змогли всією сім'єю виїхати. Дорога була дуже складна, дуже багато трупів бачили, люди в своїх же подвір'ях копали ями, закопували. Син задає питання: "Мамо, ти ж обіцяла, що тато повернеться. Коли він приїде? Я сумую". Я йому пояснила, що тато на небі. Він тепер служить на небі і світить нам зірочками. Він завжди казав: "Я тебе кохаю, кохаю і буду кохати".
2 квітня Віталію Грицаєнку присвоїли звання Героя України посмертно.
