З другого березня до першого травня провела в бункері "Азовсталі" мешканка Маріуполя Еліна Василівна разом зі своїм чоловіком, донькою та зятем. Врешті родина потрапила до тієї сотні людей, яких вдалося визволити у перші дні спеціальної гуманітарної операції.
Сьогодні родина Еліни Василівни дісталась Запоріжжя. Тут жінка погодилась розповісти свою історію.
"Еля не панікуй, нічого не буде, він не посміє"
Жінка розповідає, у самому Маріуполі вона не була від 2 березня. Тоді перервався зв'язок з її мамою, яка зникла безвісти:
"Зв'язок вже перервався і ми намагалися четвертого вийти з чоловіком, під бомбардуванням бігли. Ми добігли лише до половини дороги, побачили розбиту крамницю Маріуполь, гори трупів, у нашому під'їзді просто не було квартири. Ось просто чорна дірка, не перегородок, ні меблів, нічого. Просто чорна дірка. Ми на п'ятому, а під нами на першому поверсі ось ця квартира. І ми вже, взагалі так страшно, ми не змогли під бомбардуванням бігти далі за мамою.
Це дуже страшно. Я ніколи не думала, що таке тваринний страх. Ми схопили двох собак, схопили ковдру та й годі. І їжі там трохи. Навіть не зрозуміли, що треба їжу взяти. Ми не збирали тривожну валізку, ми у 2014 не збирали. Ми думали вона нам і зараз не знадобиться. Моїй мамі 82 роки виповнилося першого березня. Моя мама казала: "Еля не панікуй, нічого не буде, він не посміє". Такого не може бути, такого не буде".
Два місяці життя у бункері
Жінка розповідає, виживали цей час завдяки пайкам військових:
"Наші чоловіки, мій зять та ще кілька чоловіків пішли на склад військових. Вони дозволили, піти та взяти їжу. Те, що вони приносили. Ви уявляєте, що там бігти десь кілометра півтора, він в обмундируванні, з каскою і він приносить ось такий мішок їжі, а у нас 31 людина. Ця їжа раз-раз і закінчилася. І сказали, чоловіки йдіть самі наберіть їжі. Якої їжі: круп, макаронів, сиру. Там склад такий, там просто зруйнована будівля. Наскільки я гидлива, ми брали і їли. Бо ми хліба на той момент не бачили вже півтора місяця".
Еліна Василівна розповідає: дітям було найскладніше. Їх намагалися годувати краще, ніж дорослих, зокрема солодощами, які приносили військові. Давали їх дозовано, кожній дитині однаково – по дві цукерки та печиво.
"У нас немовлят не було. У нас були наймолодші чотири роки. Потім сім років Даша, Соня їй 12, Артем йому 12, Міша 15. Сім дітей у нашому бункері було, в який ми переїхали, і там ще сім було. Виходить 14 дітей".
Про шлях на волю через "пекло" комбінату
Перші враження, коли вивели на вулицю (під час евакуації – ред.), каже пані Еліна – це шок від того, що сталося з самим комбінатом "Азовсталь", адже сама вона працювала тут контролеркою:
"Нас вивели військові та повели по комбінату. Ми навіть не уявляли, що в такому жахливому стані є комбінат. Він був просто, ось знаєте, як у військових фільмах показують поле бою. Ні – це набагато гірше. Тому, що все, що було, металоконструкції будинку, це все зруйноване. Всі шибки стирчали, ось так із землі, метал, снаряди, що не розірвалися, снаряди, що розірвалися, шматки металу. Це жах, це жах. Все горіло. Це просто пекло, просто пекло".
За словами пані Еліни, всі люди, з якими вона була у бункері вижили. Коли вона вийшла звідти, там лишались 42 людини. На питання, чому не всі вийшли, пояснює:
"Тому, що не дозволили. Сторона, яка була за комбінатом (російські військові – ред.), вона не дозволила. Ось по рації, нас військові коли вивели й ми стояли, слухали їхні переговори. У наших військових рація і вони кажуть: "Виводьте своїх одинадцять "олівців". Ну от нас. Ми – одинадцять "олівців". Ми йшли, нас вели троє чи четверо військових, які йшли попереду й розчищали дорогу й підривали розтяжки".
Табір фільтрації
"Нас привезли першого числа до Новоазовська, навіть не до Новоазовська до Безіменного. Я там не була в тій стороні ніколи. Село Безіменне. І почалася фільтрація, нас виводили по одному, заводили до наметів спочатку особистий огляд, потім опитування, допити. Усе це знімалося на камеру, все це записувалося, нами підписувалося.
Навіть ось відношення, так. Пройшли люди фільтрацію, відпустіть їх. Хай вони ляжуть, сядуть на ту ж саму траву. Подивляться на небо. Ні. До одинадцятої години ми просиділи в автобусі. Тобто фільтрація – під конвоєм в автобус. До туалету, групу збирають, під конвоєм у туалет. Хтось намагався з військових поводилися коректно, хтось некоректно. Хтось казав, знайшлися ці ООН, визволителі *рані, хто як.
Але я хочу вам сказати, що в деяких очах, взагалі кажуть очі дзеркало душі, в деяких очах я бачила почуття сорому. Вони намагаються самі себе виправдати, вони намагалися пояснити, чому вони це роблять. – Пояснили? – Ні, не пояснили..."
Що відомо
- Спроби евакуювати цивільних з "Азовсталі" протягом останніх тижнів успіху не мали. Ситуацію під особистий контроль взяв президент Зеленський. 27 квітня відбулась зустріч президента України з Генсеком ООН Антоніу Гутеррішем. За результатами зустрічі будо досягнуто домовленості про спільну гуманітарну операцію України разом з ООН та Міжнародним Комітетом Червоного Хреста.
- З 11:00 30 квітня українська та російська сторони дотримувались режиму "тиші" в Маріуполі біля заводу "Азовсталь". За перші два дні гуманітарної операції вдалося евакуювати понад сто жінок, дітей та людей похилого віку.
