Боєць добровольчого підрозділу "Фрайкор" і депутат Харківської міськради Ігор Пушкарьов з першого дня повномасштабного вторгнення російської армії до України пішов воювати на фронт. Він народився та виріс у Харкові. Чоловік розповів Суспільному про ситуацію в регіоні, підняття бойового духу й жагу до перемоги.
Ігор згадує про день повномасштабного вторгнення РФ — 24 лютого.
"Ближче до вечора 23 лютого мені повідомили, що скоріш за все почнеться війна. Лягли спати із неспокійними думками, обговорювали це. А потім після 4-ої ранку почули перші вибухи. У мене досить великий будинок, я усю родину зібрав на першому поверсі, сидимо й чекаємо. Близько 8-ої ранку я вже виїхав у середмістя. До цього я запускав як депутат міськради кілька соціальних програм, щоб у разі вторгнення був зібраний актив для допомоги цивільним й актив тих, хто готовий стати до захисту. Люди знали місця збору", — каже Пушкарьов.
Боєць зізнається, що на момент початку бойових дій на Харківщині не виключав можливість окупації обласного центру, тому відправив своїх рідних ближче до заходу України. У нього двоє дорослих дітей та 10-річна онука.
"Ми прийшли воювати, бо напали на нашу країну"
Чоловік каже, що із забезпеченням у підрозділі все гаразд: "Ми очікували розвитку ситуації. Волонтери й ті, хто підключається до цього процесу, по суті забезпечили нас усім необхідним. Роблять все, щоб ми ні на що не відволікалися. Їжа, медикаменти, з транспортом непогано допомагають".
Ігор та його побратими очікували ескалації воєнних дій, але до кінця в це не вірили, говорить боєць.
"Коли момент настав, у нас вже було розуміння по структурі — "кістяк", навколо якого зібрався підрозділ у розширеному варіанті. До мене доєдналися хлопці зі "Східного корпусу", з якими ми воювали, побратими з інших підрозділів, з "Правого сектору". "Добровольчий підрозділ" — це вступ не за контрактом й не за призовом. Усі люди прийшли свідомо, з чітким розумінням що вони хочуть робити та як. Ми прийшли воювати, бо напали на нашу країну", — пояснює він.
Один з побратимів Ігоря — лідер "Фрайкору" Георгій Тарасенко — загинув у бою: "Я в той момент перебував поряд, буквально в десяти метрах. Але я не бачив момент. Тоді ми зайшли звільняти Малу Рогань, зачистили. Велися досить активні бої й вийшло так, що Жора отримав тяжке поранення, його намагалися евакуювати, одразу не вийшло — був потужний перехресний вогонь. Тільки через певний час нам вдалося його звідти витягти, під час евакуації поранило ще одного нашого бійця. Жора дуже талановитий хлопець, яскравий, сильний воїн. Багато він міг ще зробити, це велика втрата".
"Нас вразила жорстокість окупантів"
Ігор Пушкарьов говорить, що у порівнянні з 2014 роком окупанти застосовують більшу кількість авіації та почали використовувати фосфорні бомби.
"Тоді ж на Малій Рогані 25 березня вони застосували фосфорні бомби. Ми не потрапили там під прямий удар, але коли проходили повз це місце за кількасот метрів, то вплив відчули. Це неприємний присмак в ротіподразнення слизових оболонок, але не сильне. Після прибуття вимилися, зробили кілька процедур і все минулося. Єдине, що майже всі активно кашляли".
Чоловік зізнається, що його вразила жорстокість російських військових: "Я і не очікував від них доброти, росіяни досить негативно до нас ставляться, цій боротьбі сотня років. Але те, що вони коять зараз, викликає у нас навіть не злобу, а холодну лють. Те, що розстрілювали людей, давили танками — це не було для нас відкриттям, вони демонстрували це в Чечні".
Про Харків і перемогу
Боєць говорить, що окупанти частіше застосовують артилерію дальнього ураження — переважно, з Білгородської області. Роблять так, бо під час наземних операцій несуть багато втрат.
"Вони, як боягузи, воліють воювати далеко. Обирають ціль, яка для них грає якусь роль, і б'ють з авіації, з кораблів. А з "Градів", "Смерчів", "Ураганів" мені здається б'ють навмання, жахають місцевих жителів. Але у нас жителі звикли, бар'єр остраху минув, ставляться як до буденності. Ніхто не здається та не відчуває занепадницьких настроїв", — каже Ігор.
Відпочиває чоловік, граючи на музичних інструментах. Раніше Ігор займався музикою професійно, проте до війни років десять не брав гітару до рук.
"Зараз граю, справді допомагає. Співаю, переважно, авторські пісні, які написав ще для свого колективу. Він називався "Авалон", існував з 1996 до 2005 року, я був солістом та мультиінструменталістом — на духових, на струнних. Нині нові вірші не пишу, залишається мовний бар’єр. Я російськомовний, з певними зусиллями, але спілкуюся. А от писати вірші російською відмовляюся, це буде не від душі", — розповідає чоловік.
Ігор впевнений, що Харків захопити окупантам не вдасться і перемога буде за Україною: "Захоплення Харкова неможливе. У нас тут потужні сили: бійці від добровольчих підрозділів до Нацгвардії та ЗСУ дуже вмотивовані, готові не просто захищатися, а йти вперед, наступати. Озброєння нам теж вистачає, і ми знаємо, як ним користуватися. Але потребуємо того, що допоможе нам воювати з літаками. Від цього й залежатимуть терміни".
Що відомо
- У 2014 році створили добровольчий підрозділ "Східний корпус". Це була рота спецпризначення при Нацполіції. У 2015 році Ігор Пушкарьов в його складі брав участь у звільненні села Широкіне на Донеччині. Підрозділ існував до 2017 року, після — став ротою поліції. З 2017 року є головою Громадської спілки "Координаційна рада громадських організацій ветеранів АТО" та віцепрезидентом Федерації ножового бою та збройових бойових мистецтв. Координує жіночу програму самооборони зі зброєю "Гарда". У 2020 році обраний депутатом Харківської міської ради від партії "Європейська Солідарність".
- До зброї стали депутат Харківської обласної ради Анатолій Козловський, депутати Харківської міської ради Ігор Черняк, Юрій Корсунов.
