Читав книги, вивчав історію, був мудрим не за роками, славився як гарний оратор і міг день протриматися на пляшці води та баночці аджики – таким тростянчанина Дмитра Євдокимова запам’ятали друзі. 23-річний чоловік загинув 29 березня, захищаючи Україну.
Про те, що Дмитра Євдокимова не стало, друзі дізналися від його мами у спільних чатах.
“Спочатку був шок, бо фотокартка цієї звістки, не знаю, як вона називається правильно, там був неправильно вказаний рік народження. Були сумніви. Думаю, може, щось не так, може, десь перевірити. Почав дивитися дату народження – і почало все сходитися. Просто потім перетелефонували батькам і пояснили, що то була “одруківка”, – говорить Валерій, друг Дмитра.
Андрій товаришував із Дмитром упродовж останніх восьми років. Хлопці познайомилися у Сумській обласній гімназії-інтернаті для талановитих та творчо обдарованих дітей. Об’єднала обох любов до історії.
“Він знав, чого хотів, і він цього добивався, він розвивався. Він дуже багато чим цікавився. Дуже шкода, що…” – каже Андрій.
Дмитро Євдокимов був учасником і тренером у таборі “Коловрат”, там він отримав псевдо “Реверанс” або ж “Реверс”.
“На кожному з таборів учасники отримують псевдонім, бо може повторюватися й ім’я, і прізвище. І кожен мав унікальні псевдоніми. Дмитро отримав “Реверанс” через те, що займався бальними танцями у школі. Він казав, що треба бути трішки егоїстичним. Вкладати сили, тренування та знання в себе для того, щоб потім бути корисним Україні. Він міг за день-два прочитати книжку, і потім подарувати її комусь із своїх одногрупників, друзів”, – розповідає Володимир, друг Дмитра.
“У нього дуже багато було друзів-дівчат, але друзів. Ми з ним познайомилися на “Коловраті” ще у 2015 році, і дівчат за ним бігало ого-го. По-перше, він завжди тримав своє слово. По-друге, завжди був добрий. От, коли я там кажу: “А пам’ятаєш “Реверса”?” Це в нього позивний такий був. То мені кажуть: “А, це той добрий хлопчик”. Бо він завжди допомагав. Коли ми були в таборі, на нього завжди можна було залишити 60 дітей. Він їх міг зацікавити своїми історичними розповідями. І взагалі, у нього постійно були історії”, – пригадує Катерина, подруга Дмитра.
Товариш Дмитра Валерій згадує, як в одній із патріотичних ігор він вразив усіх своєю витривалістю:
“Діма пішов у розвідку, якось так вийшло. Ми його відправили. Ми запитували у нього, чи все в нього є. Він відповідав, що так. Він ходив цілий день за командою супротивника. Вже ввечері ми побачилися, запитали, чи в нього все нормально. А він сказав, що в нього була пляшка води й баночка аджики. Він цілий день їв тільки це, але виконав всі свої завдання”.
Полюбляв Дмитро й походи, каже його подруга Катерина:
“Із Дімою ми здружилися у поході по Кінбурнській косі. І так сталося, що ми завжди відставали від основної групи. Розмовляли про книжки, про мистецтво, про написання текстів. Це була людина, яких мало. Його думки були глибокими. Він був дуже принциповим. Дуже любив свободу та за неї був ладен віддати життя. Власне, це і сталося”.
Катерина із Telegram-каналу Дмитра відібрала рядки, які свого часу написав він сам:
“Не можна переносити життя на потім. Інакше – втрата часу невідворотна. Не можна ставитися до чогось у житті, ніби воно другого сорту і мусить швидко минути – треба лиш перечекати. Життя занадто коротке, щоб його отак чекати. Є тут і зараз. Нехай навіть дорогами тут їздять БТРи і ніхто нікуди не поспішає. Тут і зараз можна знайти не менше скарбів, ніж знаходив у минулому. Варто лиш широко розплющити очі й роззирнутися нарешті. Поки знаходиш сенс у всьому, що з тобою відбувається, ти – непереможний”.
Дмитро за фахом історик, вчився в Українській академії лідерства та служив у армії. За словами друзів, він знав кілька мов.
“Йому прийшла повістка, його призивають до армії. Це відбувалося, якщо я не помиляюся, десь за місяць до випускного з академії. Я намагався навіть його відмовити, щоб він не кидав академії. Місяць пройде і призвешся, нічого страшного, військкомат зрозуміє. Це важливо. Важливо в цій спільноті. Але він мені пояснив, що він не збирається, він це назвав відкошуванням, хоча це так не було”, – говорить Микола, друг Дмитра.
Дмитро Євдокимов пішов на війну 26 лютого. Йому завжди буде 23 роки.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
