Російські військові почали обстрілювати село Кам'янське Василівського району Запорізької області 28 лютого. Починаючи з 3 березня вони гатять по селу з установок залпового вогню щодня. Кореспонденти Суспільного побували в населеному пункті та поспілкувалися з місцевими про пережите та про нинішню ситуацію.
До початку повномасштабного наступу рф на Україну тут жило близько 2 600 людей. Станом на 22 березня 2022 року залишилося близько 50 мешканців. Інші або виїхали, або загинули.
Житель Кам’янського розповідає, що після одного з обстрілів половина його будинку зруйнована. Проте, поки має де жити, планує залишатися в селі. Чоловік вважає, що це допоможе запобігти повному руйнуванню населеного пункту:
“Якби нас не було, то села не було б, вже б стерли його. Тільки тому, що цивільні тут сидять в селі, російські військові трохи стримуються", — каже чоловік.
"У нас тут майже вся вулиця живе по підвалах. То що, все кинути та виїхати? Не хочу. Розіб'ють — тоді виїдемо, а так поки не плануємо”, — додає його сусід.
Виїжджаючи, багато односельців залишили у своїх дворах собак. Тепер за ними доглядають сусіди, водночас пильнуючи, щоб будинки не розграбовували мародери.
Чоловіки розповідають, що за звуками вже навчилася розрізняти з якої зброї відбувається обстріл: “Танк свистить, град глухі удари й гепає, зрозуміло, що кілька ударів. У танка є періодичність, одразу не може касету вистрілювати”.
За словами ще одного місцевого жителя, із другого поверху одного з будинків видно трасу. Там він помітив російську батарею, що здійснювала вистріли напередодні зранку.
“Тут все чорне було. Проходить хвилин 20 та ж батарея, з того ж місця почала стріляти в інший бік. Спочатку сюди, а потім — туди”, — каже він.
У Кам’янському наразі немає електропостачання. Телефони заряджають за допомогою автомобільного акумулятора. Коли потрібна гаряча вода — розігрівають на пічці. Пічка також обігріває будинок.
Місцева жителька розповідає, що під час обстрілу на власному подвір’ї загинув її похресник Богдан. Йому було 30 років.
“Вій йшов по подвір’ю. Тихо було, не стріляли. І тут розрив”, — розповідає жінка.
Вона проводить журналістів до свого будинку. Зараз там немає ні вікон, ні дверей (вони були вибиті в результаті обстрілів). Отвори від віконного скла господарі позакладали непотрібними речами, а замість дверей повісили килим.
Жінка пояснює, що не виїжджає, бо не може покинути 82-річного батька:
“У селі мамина могила. Він мені сказав, що він від мами, від жінки своєї, нікуди не поїде, а я батька свого не можу залишити”.
Поруч із будинком є льох, саме там вони разом зі своїм татом ховаються від небезпек. Біля нього показує три воронки, що утворилися в результаті обстрілів:
“Уже страшно і в погребі бути. У нас уже одна стіна всередину вигнулася, зі стелі на голову все сиплеться. Нас 9 березня о 5-й ранку сусіди з погреба просто відкопували, ми самі з нього навіть не могли вибратися”, — додає жінка.
Вона каже, що має невеликі запаси консервації. Також деякі продукти передають родичі із Запоріжжя та волонтери.
За словами людей, саме згуртованість сусідів допомагає вижити. Зранку та ввечері вони збираються та разом готують їжу.
