Наприкінці січня Анна Чугай вперше стала мамою, на початку березня вона втратила свій дім після авіанальоту 21 день прожила у підвалі з новонародженим сином. Там він і навчився тримати голову.
Анні Чугай 24 роки, коли Росія напала на Україну, її сину Данилу не було і місяця. Дівчина разом з чоловіком, малюком, батьками та бабусею жила в чотирикімнатній квартирі, де вона і виросла. 3 березня квартиру знищила бомба, випущена з російського літака. Це сталося о 12:15, тоді загинуло 47 людей, у цей час дівчина з малюком була у бомбосховищі, а її мамі вдалося врятуватися.
Анна Чугай у проєкті "Монологи блокадного Чернігова" розповіла, як прожила з місячною дитиною 21 день в бомбосховищі та як втратила свій дім.
Перший звук сирени досі стоїть у вухах
Вночі 24 числа десь о 1:20 я встала годувати сина, і перший вибух був приблизно у цей час. У мене промайнула думка про війну, але, яка може бути війна у 21 столітті? Я й уявити не могла, що вже рано-вранці прогримить не один вибух. Мені стало так страшно, як ніколи.
Ми жили великою сім'єю у чотирикімнатній кімнатній квартирі. Мої батьки, бабуся, ми з чоловіком і наш син. У цій квартирі я виросла, 24 роки там прожила. Моя бабуся з дідусем отримали квартиру в цьому будинку, коли його збудували у 1993 році. У цю квартиру бабуся з дідусем вклали частинку себе. Вони багато працювали і змогли повністю облаштувати її.
Перше, що подумала моя мама, що це кінець
Ми знайшли гарний підвал, де було кілька сімей. Підвал сам невеликий і неподалік будинку. Перший тиждень війни ми мали опалення. У підвалі ми жили з бабусею. Мій тато постійно був на роботі, а мама жила на квартирі і приносила нам їсти.
3 березня мама була у квартирі і готувала, як завжди, нам їсти. Мама вже втомилася бігати в підвал, а коли гула сирена, завжди йшла в коридор. Ми в підвалі не чули, як летіли гелікоптери (ред. Лабораторія кризових доказів Amnesty International верифікувала відеозапис наслідків удару та дані з відеореєстраторів, припускають, що авіанальот здійснили з літаків СУ-34). Але мама сказала, що бачила, як летів гелікоптер, а потім він розвернувся, і прогриміли сильні вибухи. Перше, що подумала моя мама, що це кінець. Їй в обличчя полетів сильний вогонь, її хвилею кидало в різні боки, піднявся сильний пил, і нічого не було видно. Коли пройшла хвиля, вона піднялася з підлоги і побачила, як у нашій з чоловіком кімнаті немає стіни. Вона від шоку вибігла на двір у чому була, боса. Моя мама вижила!
Ми залишились без житла
У цей момент ми переховувалися в підвалі і відчули сильну хвилю, стіни тремтіли. Ми з чоловіком накрили собою колиску з дитиною. Слава Богу, він міцно спав і не злякався. Я одразу зрозуміла, що снаряди впали десь поруч. Але я не могла подумати, що на мій будинок та сусідні! Перша на вулицю вибігла бабуся і побачила, як димить наш будинок. Почуття бабусі не передати словами. Вона кричала від горя, у квартирі була її дочка, моя мама. Ми не знали, чи все з нею добре.
З того дня ми повністю перебралися жити у підвал
Я відчула в душі такий біль, який не бажаю нікому відчувати… Наших із чоловіком та сином речей більше немає. Шафа та комод були біля стіни, яку знесло. У нас залишилося трохи речей, які ми одразу взяли. Ми з чоловіком тільки придбали нові меблі, аби наш син жив у хороших умовах. Купували для нього все найкраще. Важко було прийняти, що ми залишилися майже без нічого.
На третій день ми вирішили піти на квартиру зібрати те, що вціліло. Мої та чоловіка речі просто валялися на вулиці, мокрі та брудні. Ми забрали те, що можна було випрати. Дитячих речей не знайшли. Чоловік знайшов на вулиці дитячі фотографії сина. Речей вціліло дуже мало, особливо у нашій кімнаті. Нам дали електроплиту, так ми могли собі приготувати поїсти. Спочатку у нас було опалення, світло та вода. Через тиждень війни у нас зникло опалення, але у нас були обігрівачі, які не дуже гріли. Ми спали в куртках та у взутті. Дитину замотували в ковдри.
Мені було шкода свого синочка, я плакала майже щодня
Я ніколи не забуду, як я міняла памперс, коли всю будівлю трусило від скинутої поряд бомби. Дитина плаче, у мене трясуться руки і я намагаюся якнайшвидше поміняти памперс в холоді. Ми не могли купати дитину, було дуже холодно, підмивали його щодня і швидко, рятували вологі серветки. Вдома ми часто лежали без памперса, а в таких умовах не полежиш, через це він почав сильно пріти, шкіра почервоніла і ніби була в ранках...
Коли зникла вода і світло, почався кошмар. У підвалі темрява, ми підіймалися нагору і сиділи там. Сирен не було чути. Вибухи було чутно постійно, але коли прилітало, нам було особливо чутно. Ми з дитиною бігли вниз і сиділи годинами майже у повній темряві.
Я годую груддю, але через постійний стрес у мене стало менше прибувати молоко, і доводилося годувати сумішшю. Нам воду гріли у залізній банці над свічкою. Ці моменти найбільше мене вбивали, і я плакала ще більше. Дитина відчувала мій стан і стала сильно нервувати. Нам було дуже важко його вкласти спати, всі по черзі його заколисували.
Ми боялися поїхати, але було так страшно залишатися у підвалі
Останні кілька днів до від'їзду були найважчі. Світла, води та зв'язку немає, ми їли хліб і консерви, холодну їжу, що приготували раніше. Щоночі літали літаки і скидали десь бомби, було дуже страшно, ми практично не спали. Ми дуже шкодуємо, що одразу не поїхали. А потім нам було страшно їхати, тому що чули, як розстрілюють машини і гинули люди і діти. Ти ніколи не знаєш, куди може прилетіти бомба.
Останні дні нас сильно бомбили, і ми за вечір зібрали все, що у нас є, і рано вранці поїхали. Коли виїжджали з Чернігова, було дуже боляче залишати улюблене місто, у мене були сльози на очах. Ми їхали полями. Ми дуже хотіли жити і машину не шкодували. Дякуємо Богу, що ми змогли виїхати з Чернігова. Коли виїхали за Київ, я відчула легкість та безпеку.
Я вдячна кожній людині, яка вирішила нам допомогти. Зараз у нас все добре, ми можемо спокійно пройтися з візочком по вулиці, викупати дитину та приготувати поїсти. Страх у нас залишився, але, я сподіваюся, це пройде. Нехай наші діти не знають, що таке війна!
Читайте також:
Сценарист Юрій Вєткін втратив ногу: потрапив під обстріл російського танка
