На залізничному вокзалі Запоріжжя щоранку збираються охочі евакуюватися. Серед них і жителі Маріуполя. Суспільне поспілкувалося з групою маріупольців, яким вдалося вибратися з-під обстрілів.
Юлія, продавчиня з Маріуполя:
"Я з Кальміуського району. Ми всі сиділи у підвалах, всюди — авіабомби, “гради” міномети, страшно. Немає ні зв'язку, ні води, ні тепла, ні газу, нічого немає. Гуманітарної допомоги ніхто не віз, зелених коридорів не було. Люди на свій страх і ризик виїжджали з Маріуполя".
Ірина, пенсіонерка з Маріуполя:
"Ну, ось ми їхали на машині, нас підстрелили, у машину стріляли. Нас підхопили знайомі. Зі знайомими на вантажівки, все закрито, ми нічого не бачили у дорозі. Їхали через Бердянськ. Тому що всюди все окуповане. Це єдина була дорога, по якій нас випускали з Маріуполя".
Анатолій, пенсіонер з Маріуполя:
"Обстріли не припиняються ні на хвилину. На добу, можливо, години чотири не стріляють, а 20 годин стріляють. Хто де ховався. Спочатку в одному підвалі, потім — в іншому. Я взагалі, не знаю, як ми вижили".
Оксана, жителька Маріуполя:
"В основному перевіряли чоловіків. Перевіряли телефони, татуювання. 24 лютого все розпочалось, крамниці працювали до 2 березня. І те, що люди встигли закупити, потроху використовували, й цим жили. Потім з’явились мародери, які все місто розтрощили. Аптеки, продовольчі крамниці, навіть крамниці з одягом — все було пограбоване".
Ірина, жителька Маріуполя:
"Знайомі нас прийняли на ніч, нагодували. Ми дуже вдячні цим людям, які від чистого серця допомагають нам. Зараз з рідними та друзями зв’язку немає. У мене тато живе один, його будинок потрапив під обстріл, і не знаю, де він, чи живий, чи ні. Це дуже страшно. Я намагаюсь думати, що все добре, але не допомагає. Маріуполь, як Сирія. У такому стані, як Сирія".
Читайте також: До Запоріжжя продовжують прибувати вимушені переселенці з Маріуполя та Бердянська
