Суспільне зібрало історії людей, які вимушено опинились в тимчасовій окупації в Херсонській області. Вони різні: про несприйняття, біль, розпач, злість і віру. Історія третя від жінки, яка залишилась в Херсоні і досі не вірить, що все це відбувається.
Місто завмерло. Сьогодні зранку визирнула у вікно, у дворі тихо, це лякає, бо вночі було голосно - пару раз гатили так, що трусились вікна.
"Виходиш з під'їзду і потрапляєш в іншу реальність."
Біля води черга, чоловік 50! Всі крамниці переважно зачинені. Впізнаєш, де працює, по величезних чергах. Я таких не бачила в житті - щонайменше по кілька десятків людей.Найбільша була по хліб, мабуть, з півсотні людей.
Вчора понад годину стояли за картоплею (я ще ніколи так не раділа сітці картоплі). Поки несли додому, роздали трохи, бо картопля в "дефіциті".
"По дорозі на ринок, на зустріч проїхало кілька ворожих автівок. Серце завмирає".
Крамниць багато з розбитими вікнами, які є - давно порожні. В одних нема вже що продавати, інші "асвабаділі асвабадітєлі".
"Тепер в "дефіциті" все-від цукру до шампуні. Особливо "готівка".
З 6-ї ранку стояли в черзі до банкомата, через півтори години змерзли, а черга не зменшилась. Через дві просунулись трохи. Через три - гроші закінчились.
Щоранку хочеться прокинутись, і опинитись в колишньому житті, випити каву та побігти на роботу, але ...
Ольга
