Вінничанка 98-річна Наталя Фігурська переживає війну вдруге. Під час Другої світової жінка рятувала солдатів у польському госпіталі. Про це вона розповіла Суспільному.
Каже, в той час українські, білоруські та російські дівчата працювали пліч-о-пліч. Не могла й подумати, що колись їхні онуки підуть війною на Україну.
Наталя Фігурська майже не чує. Поруч завжди донька Анна.
“Каже, увімкни телевізор. А раптом вони передумали. А раптом уже закінчилася війна. Чекає, щоб був мир”, — говорить Анна.
У 20 років Наталю Костянтинівну примусово вивезли із рідного села Кулига Літинського району до Німеччини. Потім — до Польщі, де працювала у госпіталі міста Ченстохов.
“Ми разом з білоруськими, російськими дівчатами були в госпіталі, робили. Ми були рідні”, — розповідає Наталя Костянтинівна.
Сирен повітряної тривоги жінка уже не чує. У підвал не спускається, бо дуже важко ходити. Тож залишається у квартирі, молиться.
“Вона переживає, плаче, що пережила ту війну. Не може по сходах іти. Хоче сидіти спокійно. Хоче миру”, — каже Анна.
Наталя Фігурська виростила трьох дітей, має стільки ж онуків та п’ятьох правнуків.
“Дуже ми переживаємо за наших дітей, правнуків, що їм прийшла така доля, яку ми переживали в ту війну. Дайте нам мир”, — говорить Наталя Фігурська.
Для нащадків просить єдиного — миру. Аби жили під мирним небом, без звуку сирен і не ховалися від обстрілів.
Читайте також