Мене дратує, коли говорять, що я молодець: Сергій Зосименко про волонтерство, репутацію і вигорання

Мене дратує, коли говорять, що я молодець: Сергій Зосименко про волонтерство, репутацію і вигорання

Мене дратує, коли говорять, що я молодець: Сергій Зосименко про волонтерство, репутацію і вигорання ФОТО: Суспільне Чернігів

Він займається волонтерством близько 10 років і допомагає збирати гроші на лікування онкохворих дітей. Сергій Зосименко – один із тих, хто запустив проект "Онкометелики" і зараз він один із керівників громадської організації "Evum", що займається підтримкою орфанних та онкогематологічно хворих дітей з Чернігівської області. Волонтерством займається паралельно з основною роботою, і за цей час зібрав близько 4 мільйонів гривень пожертв. В розмові з Суспільним Сергій Зосименко згадує як став волонтером, розповідає, що найважче у роботі з онкохворими дітьми, та розмірковує на тему людей, яким не варто займатися волонтерством.

Чому став волонтером?

Близько 10 років тому Сергій працював відеооператором одного з кандидатів у народні депутати. Супроводжував його на зустрічах з виборцями. В одному із сіл розговорився з місцевим мешканцем, дідусем років 80.

"І я питаю: "Як ви тут живете? Як село, як люди?" І він відповідає: "Ти знаєш, тут погано, бо люди тут погані. Я, взагалі, хочу тут все продати і в Осіч(село у Бахмацькому районі, - ред..) поїхати, через три правила, які там є". Виявляється, навесні через розлив це село повністю відрізає водою, і воно стає як Ватикан – країна в країні. І тому там люди тримаються одне за одного, і, якщо щось відбувається – вони одне одного обов’язково підтримують. Так от, три правила: якщо молодята в селі одружуються – все село збирається і будує їм хату. Друге правило: якщо в когось горе – немає людини, яка б чи копійкою, чи роботою б не допомогла. Третє правило: якщо в село хтось приїжджає когось шукати – доки не дізнаються, навіщо, людину ніколи не видадуть.

Я після цієї розмови, з дідом, зрозумів, що я в Осіч ніколи в житті не поїду. Тому, що він в моїй уяві за півгодини такий світ побудував, який я ніколи в житті не побачу. Я хочу будувати навколо себе хоча б щось, що було б на це схоже".

"Я займаюсь волонтерством, тому що можу собі це дозволити. І тому, що розумію, що без цього не зможу зі спокійним серцем піти з цього світу. Тому, що хочу, щоб мій син жив у трошки кращому світі, ніж живу я. Бо починати треба з себе".

Вона померла, але врятувала кількох дітей: перший і найбільш болісний досвід волонтерства

У 2012 році в одного з друзів Сергія на лейкоз захворіла донька Анна. Родина мала продати все, щоб вилікувати дитину. І невідомо, чи дало б це результат.

"З тим діагнозом тоді відсоток смертності був 97. Ми всі розуміли, що шансів було реально мізер. У мене тоді навіть не було стабільної роботи, самі тільки "халтури" – весільні зйомки й таке інше. Я розумів, що я не можу пожертвувати грошей, бо в мене їх і немає. Але в мене є час – можу порозносити листівки. І найголовніше – я можу створювати контент для соцмереж і поширювати його. Я так і почав робити".

До Сергія тоді стали доєднуватися його друзі та знайомі, створювались волонтерські групи. Він говорить, що тоді Анна зробила для людей більше, ніж вони для неї, адже змусила їх взяти відповідальність за когось іншого, окрім себе.

Зібрати вдалося близько 200 тисяч гривень. Але гроші не витратили повністю – Анна не вижила.

На ті гроші потім допомогли вилікувати, здається, ще трьох дітей з онкопатологією.

"Вона тим, що пішла, врятувала кількох дітей".

Сергій пригадує, що був тоді сильно пригнічений. Але зрозумів, що це таки мало з ним статися, бо відкрило йому доступ до знань, якими він відтоді був просто зобов’язаний скористатися. І волонтери, які брали участь тоді в порятунку Анни, продовжили з ним працювати.

"Такій величезній проблемі, яка здавалася мені невирішуваною, нам вдалося «пустити кров». А значить, ми можемо її вбити. Потім з’явилися інші діти, інші важкі кейси".

Волонтерство того часу Сергій називає "біготнею по дитячому садку" – чимось хаотичним. Спершу люди до них зверталися за допомогою. Потім Сергій з волонтерами самостійно знаходили тих, хто її потребував. І робота ставала усе більш системною.

Як з’явилися "Онкометелики"

"Ти приходиш до лікарні, пояснюєш, що хочеш допомогти, що ти – союзник. А тобі кажуть: "Ніякі ми не союзники". І це говорить лікар".

Це був важкохворий хлопчик Кирило. З одного боку була неблагополучна сім’я, з іншого – лікар, для якого маленький пацієнт був головним болем – ним цікавилися ЗМІ, а результати лікування були невтішні.

"Найбільшим ударом було те, що ця історія вийшла в ефірі "Говорить Україна". Написали сценарій та порізали синхрони учасників таким чином, що дівчинку-волонтерку, яка супроводжувала справу цього хлопця, прямо в студії ведучий звинуватив у тому, що вона хоче вбити дитину.

А вона просто зупинила збір коштів, коли побачила, що батьки на ці гроші купують презервативи та випивку. І після цього вона пішла з волонтерства».

Дитина тоді не вижила.

Тоді у розмові з одним з лікарів Сергій вирішив створити благодійний проект "Онкометелики". Все для того, щоб не повторилася ситуація, коли дитина стає заручником недобросовісних лікарів та байдужих батьків. Волонтерів своєї організації Сергій бачив як людей, які готові брати відповідальність за життя онкохворої дитини, захищаючи, якщо треба, від будь-кого.

Мене дратує, коли говорять, що я молодець: Сергій Зосименко про волонтерство, репутацію і вигоранняФОТО: з особистого архіву Сергія Зосименко

З особистого архіву Сергія Зосименко

Про що має пам’ятати волонтер

  • Де ти починаєш, і де завершуєш.
  • Найважче – не те, що дитина помирає. А коли зависає між життям і смертю, на довгий час. І їй тоді дуже боляче.
  • Коли зрозуміло, що дитина не виживе – допомога волонтера не завершується. І на цей випадок у волонтерів є план, тому, що важливо дати їй достойно піти. І той час, який залишився, наповнити найціннішим, що є – і для батьків, і для дитини.
  • Найстрашніше – це апатія. Коли тобі байдуже на всіх і все.

"І найголовніше правило. Це я для себе визначив. У нашому відділенні – одна душа на всіх. Це означає, якщо від нас іде одна дитина (помирає), з більшою частиною усе одно все добре. І це якраз і допомагає – ти розумієш, що помирає якась маленька частинка. Але все одно ти повинен бути сильним для більшої частини".

Про вигорання

"Треба навчитися з цим працювати. Тому що, якщо чесно, це важко. Для мене це схоже, наче тебе в реактор ядерний завели й дозволили обійняти саркофаг. Ти знаєш, що ти будеш повільно там згорати. І треба щось робити, щоб рятувати себе. Останні півтора року я тримався із останніх сил і от тільки зараз почав ходити до психолога".

Сергій говорить, таке рано чи пізно відбувається з кожним волонтером. Особливо, якщо дитина «важка», за неї довго боряться, а вона все одно помирає. Чоловік пригадує історію, коли збирали гроші на лікування хлопчика Миколи. Його відправляли на операцію за кордон. Вона пройшла вдало, хвороба відступила.

"І так було п’ять чи шість років. А потім мені подзвонив його батько: "Ти тоді всім цим займався, тому вирішив тобі сказати. Миколки більше немає. Дякую за те, що ви все це тоді зробили. Це були прекрасні п’ять років". І фото надіслав, як вони проводили цей час сім’єю… У мене тоді наче якийсь гештальтик закрився. Знаєте, це треба вміти залишити".

Історії не завжди сумні

За словами Сергія, з рахунку однієї дівчинки якось вкрали всі гроші. Мамі подзвонили шахраї, представились організацією, яка хоче перевести грошей на рахунок. Але попросили дані картки і певні маніпуляції з банкоматом. Гроші зникли. Щоправда, там було близько 1000 гривень.

Сергій тоді додзвонився шахраю, вилаяв його. А згодом сюжет про цю історію зняв журналіст Ігор Левенок вже за тиждень необхідну суму зібрали.

"Найголовніше – це те, як у тебе спрацює голова, щоб вирішити якусь проблему. І чим більш нестандартним буде підхід – тим кращим буде, як правило, результат".

Майдан і війна на Сході

"Пам’ятаю, возив сумки з продуктами та теплими речами на Майдан. І були мами, які просили передати сумки хлопцям, які стояли в оточенні – внутрішні війська. По обидві ж сторони, і там, і там – люди".

Мене дратує, коли говорять, що я молодець: Сергій Зосименко про волонтерство, репутацію і вигоранняФОТО: з особистого архіву Сергія Зосименко

З особистого архіву Сергія Зосименко

У 2014 році Сергій з друзями відкрили Громадське телебачення в Чернігові. Говорить, що тоді рятувався роботою від депресії й спав три-чотири години на добу. Приблизно в той час їздив і до зони АТО.

"Я був на другій, третій лінії фронту. Пам’ятаю, ми з поліцією їздили знімати історії про хлопців, щоб показати їхні проблеми і що на них треба реагувати. Ми і самі старались закривати якісь мінімальні потреби, по можливостях. Але найстрашніше для мене було те, що чим більше я їздив на війну, тим менше я хотів повертатися назад. Ти повертаєшся – і тебе починає «ламати», ти розумієш, що просто шукаєш причину, щоб повернутися. Це було не нормально".

Мене дратує, коли говорять, що я молодець: Сергій Зосименко про волонтерство, репутацію і вигоранняФОТО: з особистого архіву Сергія Зосименко

З особистого архіву Сергія Зосименко

Через поїздки Сергія на Схід став гірше йти збір грошей дітям. Разом з тим, за цей час інші волонтери вже встигли закрити найбільш нагальні питання на фронті. Тому він повернувся до роботи з "Онкометеликами" – "діти самі про себе не потурбуються".

Репутація та гроші

"Репутація для волонтера – це все. Ти можеш десять років робити добро, але один раз "забруднитися" – і все, вже не відмитися. Тому хоч за 100 тисяч, хоч за одну гривню, якщо ти волонтер, ти повинен звітувати".

Фонди, які збирають пожертви готівкою, можуть недобросовісно ставитись до грошей. Наприклад, віддавати на реальні потреби невелику частину, основну ж забираючи собі. І відслідкувати це, говорить Сергій, взагалі неможливо.

Саме тому вони з командою намагаються збирати пожертви тільки безготівковим способом – так простіше звітувати перед донорами. А усім, хто хоче віддати кошти на благодійність радить не довіряти фондам, які щойно з’явилися. А тільки тим, що давно працюють і мають хорошу репутацію.

Про зібрані гроші

"Найбільша сума, яку пожертвувала одна людина – це був Вадим Нестерчук(відомий український автогонщик, який загинув у 2013 році, - ред..). Одного разу він для трьох представників благодійних організацій виділив мільйон гривень. Тож на одну, в тому числі на нас, випало по 330 тисяч. Тоді ми дуже багато всього придбали для відділення онкогематології".

Якщо говорити про суму загалом, зібрану за увесь час волонтерства, Сергій називає цифру в чотири мільйони гривень. Знову-ж таки, це приблизна сума – каже, треба зважати на курс долара, який змінювався, і те, що не завжди грошова допомога проходила через організацію – інколи хотіли допомогти конкретній дитині, і він просто знайомив чи обмінював контактами людей.

Сергій старається працювати з організаціями – говорить, так є змога залучити більше людей.

"Наприклад, у Чернігові багато ІТ-компаній, їхні працівники непогано заробляють, і щедро допомагають нам".

Каже, люди, які свого часу пройшли шлях боротьби із хворобою, набагато охочіше відгукуються на заклик допомогти і не шкодують на це грошей.

А один із підприємців запропонував у кожну палату онкогематологічного відділення Чернігівської обласної дитячої лікарні безкоштовно встановити кондиціонери (власне, це і є його бізнес). Домовились, що навесні, коли закінчать ремонтувати електропроводку, розпочнуть їх встановлювати.

"За волонтерство треба платити часом" – як реагує сім’я

"Син мене розуміє. Йому 12. До речі, він народився 5 грудня – на день волонтера. Він навіть сам став робити пожертви – у нього є свою картка, для кишенькових грошей. І він надсилає по наших реквізитах! Мама у мене також волонтерка. Вона працює на митниці, і в них є «кімната ветерана" – там вони збирають допомогу хлопцям, щоб відвозити на фронт. Для однієї родини, непевне, волонтерів вистачить", – посміхається.

"Дружині не подобається. Вона не розуміє, чому я цим займаюся. Хоча, і її я теж розумію – їй хочеться, щоб я проводив більше часу із сім’єю".

Сергій говорить, що хоче знайти баланс. Наприклад, старається вкладати менше власних грошей у благодійність, адже розуміє, що вкладає, найперше, час. Планувати графік, розподіляти час таким чином, щоб вистачило і на родину, і на відновлення власних сил.

"Цей баланс ще можна вкрасти в такого товариша, як сон".

Про натхнення

Сергій каже, що надихають його Карпати – любить ходити туди із сином і проводити час на природі. Там наповнюється енергією і силою, хоча це фізично непросто.

"А от надихнути іншу людину продовжити твою справу – це найвагоміше, що ти можеш зробити. Мене дратує, коли мені, скажімо, у Фейсбуці пишуть: "Сергію, який же ти молодець!" У мене тоді аж руки опускаються. Мені хочеться читати "Сергію, ми будемо робити те ж саме!" Ось це – реально крутіше. Коли ти людей можеш надихнути своєю роботою приєднатися".

Каже, найкраще – коли люди кажуть «дякую» тим, що стають союзниками у справі, не важливо, в якій саме її частині.

Говорить, коли зараз отримує гроші на благодійний рахунок, то дивиться не на суми, а на те, щоб з’являлися нові прізвища.

"Мені важливо розуміти, що є люди, які «прокинулись» - які взяли на себе трошки більше відповідальності. Про когось іще подбати, окрім свого життя і своєї сім’ї".

Кому не можна ставати волонтерами

За словами Сергія, тим, хто не зміг навести лад у власному житті й тікає у волонтерство від проблем. Каже, такі люди швидко перегорають і йдуть.

"Тому, що якщо ти не можеш вистояти як основна вісь, сам по собі, то іншим ти тільки шкоди наробиш. Перша сходинка, на яку ти будеш спиратися – ти сам. І там має бути плюс-мінус все в порядку".

Читайте також:

В Обласному молодіжному театрі стартує фестиваль "Грудневі театральні вечори"

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди