"Цей код пам’яті не зникне нікуди": Світлана Ревякіна про Голодомор на Сумщині

"Цей код пам’яті не зникне нікуди": Світлана Ревякіна про Голодомор на Сумщині

"Цей код пам’яті не зникне нікуди": Світлана Ревякіна про Голодомор на Сумщині
Суспільне Суми

Четверта субота листопада щороку з 1998 в Україні – День пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. У цей день по всій країні зокрема й на Сумщині о 16.00 люди запалюють свічки у вікнах, як символ пам'яті про жертв геноциду тих часів, а до меморіалів зносять квіти, свічки, хлібини та колоски пшениці.

"Цей код пам’яті не зникне нікуди": Світлана Ревякіна про Голодомор на Сумщині
Суспільне Суми

Чи досі генетичний код зберігає пам'ять про голод? Чи можна вважати, що Сумщина та східні регіони під час Голодомору постраждали більше ніж західні? Про це говорили зі Світланою Ревякіною, головою Сумської обласної громадської організації "Меморіал", яка займається збереженням пам'яті про політичні репресії та Голодомор.

День пам'яті Світлана багато років поспіль починає з покладання квітів до меморіалу жертв Голодомору у Сумах. Цей рік, попри дощ, мряку та пандемію, не став винятком.

"Цей код пам’яті, не зникне нікуди": Світлана Ревякіна про Голодомор на Сумщині
Суспільне Суми

Коли вперше почули про Голодомор? Та чому почали цікавитись й вивчати цю тему?

Як і всі люди радянські я знала, що був голод. Не про Голодомор, а про голод. Ми як і всі, вчили історію, але причини цього голоду не знали. Ніхто їх не розповідав. Я вважаю, що причини, реальні факти й повна історична картина тих часів стали відомі вже за президенства Ющенка, починаючи з 2004 року. Ми почали вивчати свою історію, почали пройматися своєю історію, зрозуміли, що у нас є своє, а не те, що колись нам нав’язали.

Я дізнавалась про Голодомор ще раніше. Картина почала вимальовуватись в кінці 80-х років. Великий наплив інформації був у журналах. Ще тоді радянських. Це була перебудова. Й навіть на загальносоюзному рівні розкривалось багато матеріалів та інформації. Я тоді перечитала все, що могла. Була вже підготовлена до того, як сприймати нашу історію. До того ж у мене мама історик.

Вивчала дуже багато по цій тем з історичних джерел: й про причини, й про висвітлення, коли були перші згадки, де був детально висвітлений, хто вперше назвав його Голодомором та геноцидом й таке інше. На жаль, перші згадки й свою назву він отримав закордоном. Цим займались українці, але за межами України. Серед них багато й науковців, й істориків, яким болить Україна. За цими матеріалами я робила свій виступ на конференції у 2018 році. Тоді я багато читала про те, що під час окупації дуже широко висвітлювали тему Голодомору при німцях. Працювали газети в районах і в області.

Ви є головою організації, яка працює зі збереженням пам’яті. І звісно Ви чули багато історій, як окремих людей, так і родин. Чи є така історія яка закарбувалась у пам’яті? Можливо це навіть історія власної родини?

У мене дуже багато історій про Голодомор. Їх не злічити. Я прошу людей ділитися своїми історіями відправляти мені на пошту. А я розповідаю історії людям під час заходів, які ми проводимо.

Моя мама була зовсім малесенькою, коли відбувались ці події. Вона народилась 1931 року. І розповідала мені, коли вже була студенткою питала у своєї мати: “Мамо, я пам’ятаю такі добрі коржики були, такі добрі. Чому ти таких більше ніколи не печеш?”. А її мама, моя бабуся, розплакалась й каже: “Не дай Боже тобі, дитино, ще хоч колись спробувати їх!” А то були коржики з напівгнилих замерзлих буряків, які шукали полях та навіть не шкребли, щоб не втратити жодну їстівну частиночку. Мили і запікали. Ото такі коржики були. Й отій малій голодній дитині запам’ятались такі коржики.

У нас в Сумах, покійний козак Сашко Реута розповідав, що на Добровільній жили людоїди. Там боялись хоч кудись випускати дітей, бо ті пропадали постійно. Страшні історії, на стільки страшні, що серце завмирає коли згадуєш.

Читайте також: Про Голодомор згадували в Білопіллі на Сумщині, де померла десята частина жителів

Які були відмінности у розвитку подій в Сумської області, від інших регіонів? Чи всюди було однаково?

Загалом Сумська область нічим не відрізнялась від інших. Голодували усі. Й усюди був присутній людський фактор. Наприклад, були голови колгоспів, які виконували усі завдання, вигрібали усе при усе, а були ті, хто йшов на ризик й ховали, щоб людям жменьками давати зерна чи картоплину. Були директори шкіл інтернатів, що були переповнені у той час, які годували дітей, адже пайки на інтернати давали хоч якісь. А були директори, які крали цей пайок і несли додому. І навіть у такі страшні часи є вибір: ти порядна людина чи ні, є совість чи немає совісті.

Чи можна говорити про те, що Сумщина та східні регіони України постраждали під час Голодомору більше, ніж інші, західніші області? Й чому?

Я детально не досліджувала це питання, але з історій людей з різних областей, з історій моєї мами, яка з Житомирщини, більш західні області зачепило дещо менше. Морили саме східні області. Луганську область страшно виморили. Сумську страшно. Потім на ці місця заселяли прийшлих людей з Московщини. Чому в нас на Донбасі така ситуація? Тому що до вимерлих сіл заселяли звідти завезених. Не можу стверджувати, що на Сумщину теж заселяли, але голод тут теж був страшний.

Я в архіві якось працювала, вивчала це питання. То на Сумщині було дуже багато випадків, що судили “банди”. Коли розкуркулювали, а потім влаштували Голодомор, це ж все один ланцюжок подій. То ті діти, які залишились без батьків: комусь вдалось у сусідів заховатись, хтось зміг втекти. Їх батьків до Сибіру вивезли або й зовсім розстріляли під час розкуркулення. Й коли почався Голодомор, вони вже трохи підросли й потрапляли у такі компанії, які комуністи називали "бандами" й вони грабували людей. За це їх засуджували звісно. Такого було багато на Сумщині, зокрема у Роменському районі.

Чи можемо говорити про те, що останнім часом генетичних код пам’яті про Голодомор стирається?

Ні. В жодному разі. Завжди будуть люди, які зберігають цей генетичний код. Але все-таки страх дещо поменшав, однак зостається. На генетичному рівні оте бажання накопичити, заощадити, запастися мішками з сіллю, борошном, цукром. Це бажання ще було у наших батьків, зараз такого вже майже немає. Також бажання мати та обробляти землю, дачі, страх не запастись він теж вже менший. Дача у розумінні молодих людей вже не для помідорів, а для відпочинку.

Як по-вашому цей код до нині вдається зберігати? Якщо, як Ви вже згадували, навіть достеменно історію Голодомору, почали розкривати тільки на початку ХХІ століття.

Намагалися стерти історичну пам’ять начисто, це безумовно. Але вже одно завдяки історикам, краєзнавцям, які працюють із молодим поколінням пам’ять про ті часи нікуди не зникне. І школярі, вони часом більше знають, ніж дорослі.

От, наприклад, сумські студенти, які навчаються на кухарів, два роки тому готували великий захід до дня пам’яті жертв Голодомору. Вони шукали рецепти й інгредієнти та випікали такі коржики, як за тих часів. З полови, все намішане з травою, брали кукурудзяний качан без зернят, мелений, варений, печений. Коли діти це роблять, у них воно не залишиться просто так. Вони будуть це пам’ятати й розповідати, передавати. Все одно десь воно залишається.

Комуністи намагались все це витравити. Люди боялись про щось говорити. Не тільки про репресії, боялись про голод говорити. Але воно все одно виплило, залишилось. Не зникне цей код пам’яті, не зникне нікуди, особливо якщо намагатись зберегти про нього пам’ять.

Чи будете запалювати свічку у день пам’яті?

Так, я завжди запалюю і всіх закликаю. Запалюйте, ставте на підвіконні, щоб видно було сусідам. Це символ пам’яті про загиблих. Якщо немає змоги, то просто згадайте про ті часи у цей день.

"Цей код пам’яті не зникне нікуди": Світлана Ревякіна про Голодомор на Сумщині
Суспільне Суми

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до спільноти у Viber

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди