"Все життя я хотіла мати рідних, яких забрав голод". Спогади жительки Херсонщини про Голодомор

"Все життя я хотіла мати рідних, яких забрав голод". Спогади жительки Херсонщини про Голодомор

"Все життя я хотіла мати рідних, яких забрав голод". Спогади жительки Херсонщини про Голодомор
Суспільне Херсон

Національний музей Голодомору-геноциду записує спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років. У вересні цього року працівники музею побували на Херсонщині. Історію Катерини Шаповал, яка пережила Голодомор у дитинстві, втративши рідних, знає Суспільне.

Катерина Шаповал з Нової Кам'янки не пам’ятає коли і де народилась. Може 1928 року, говорить жінка. Майже вся родина, де було 6 дітей, померла у голодомор.

"Сестри, Марія старша. Дем’ян найстарший був, а тоді не знаю – і Федір, і Марія, і всі вони повмирали, але всіх батько ховав. Коні в нас були, забрали, колгосп робили. І в колгосп даром забрали. А тоді та повмирали всі", - говорить Катерина.

"Все життя я хотіла мати рідних, яких забрав голод". Спогади жительки Херсонщини про Голодомор
Суспільне Херсон

Катерина Федосіївна досі береже портрет батька.

"Він мене так глядів. А тоді як помер, то лежав два тижні. Не було кому поховати. Голод пам’ятаю, хоч і була маленька. Один чоловік зайшов у хату і каже до батька, давай підемо коняку відкопаємо. Вона здохла, керосином полили, а ми відкопаємо та помиємо, та й будемо їсти. І ми їли", - розповіла жінка.

"Все життя я хотіла мати рідних, яких забрав голод". Спогади жительки Херсонщини про Голодомор
Суспільне Херсон

Згадує Катерина Федосіївна брата та сестру. "Він варив їсти, із трави щось варив і дохлятини якоїсь. І оце я жива. Сестра була менша за мене Міля, сестричка, я з нею на печі лягла, а вранці вона вже померла, а я думала, вона спить. А батько щось там їсти приготував та каже: "Давай Мілю гукай". Пішли, а кажуть: "Вона мертва".

"Все життя я хотіла мати рідних, яких забрав голод". Спогади жительки Херсонщини про Голодомор
Суспільне Херсон

Залишившись одна, потрапила до дитбудинку, туди сама попросилася, згадує жінка. Каже, хліба я не знала. Як у дитбудинок пішла, там хліб був і за нами слідкували, щоб їли добре і доїдали. Говорить, усі старалися, порожньо щоб було у тарілочці.

Все життя хотіла мати рідних, яких забрав голод, говорить жінка. 15 років тому разом із сином поїхали до Миколаївської області шукати батьківську хату. У селі Червоне Поле вдалося знайти чоловіка, який працював копачем та ховав рідних Катерини.

"Він розказав, що пам’ятає, як це було, як людей звозили, як ховали. В цей голодомор дуже багато людей померло. Возили людей возами і гарбами, чим хто зміг. Давали йому окремо пайок за те, що він міг ховати. Закопували не глибоко у траншеях людей. Цей чоловік говорив, заривали без могил, без хрестів, без нічого. Там одразу була дика трава. А потім у наш час нове кладовище поставили", - каже син Юрій Шаповал.

Один з жахів дитинства, говорить Катерина Федосіївна, - як у батьківську хату прийшли чужі люди. "Із Москви приїжджали, що в нас є, а у нас у щілинці насіння було. На весну ми берегли, щоб посадити. А вони забирали у нас це насіння. І на Москву. І я по сьогоднішній день не люблю Москву. Вони у нас насіння забирали і батьки мої повмирали. Я Україну люблю. То моя Україна", - говорить Катерина Шаповал.

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди