Пише сюрреалістичні картини, портрети та випалює на деревині – все це про Григорія Тищенка з Гуляйполя. 59-річний чоловік має вроджені вади кистей, але попри це опановує різні види творчості.
З митцем поспілкувалася кореспондентка Суспільного Олена Черкун.
Григорій Тищенко, автор понад 800 мистецьких витворів, розповідає, народився у 1963 році в місті Гуляйполе. З 3 до 5 років навчався в Харківському інтернаті для інвалідів, потім — в інтернаті для інвалідів № 2 у місті Олешківському (тоді Цюрупинському) Херсонської області.
"Коли я був в утробі матері, батько її ударив дуже сильно в живіт і мені руки вивернуло назад. У дитинстві мені намагалися виправити руки, щоб я міг, хоча б, сам їсти. Лікарі потроху пробували згинати, але я дуже сильно плакав та кричав. Тоді хтось матері порадив віддати мене до інтернату", — розповідає Григорій Тищенко.
Суспільне ЗапоріжжяГригорій Тищенко згадує свої перші кроки у мистецтві, під час навчання в інтернаті: "Я замість того, щоб писати, малював природу – мені "прилітало" за це. У першому класі я писав палички та кружечки, але й малював наприкінці зошиту, щоб вчителька не бачила. Все одно мене "розкусили" і "влетіло".
На початку 90-х років Григорій Тищенко почав писати сюрреалістичні картини з рослинними мотивами та частинами людського тіла.
"Саме, весна була. Грошей тоді не вистачало. Це був 1994 рік. Я вийшов гуляти з дитиною і звернувся до Бога: "Боже, допоможи мені заробити, щоб я міг вижити". Повернув голову направо – побачив: гарні ромашки квітнуть. І я подумав, чому б мені не намалювати замість пелюсток пальці, а замість листків – руки?", — ділиться митець.
Першу картину, вазу з квітами, у нього замовила вихователька у Харківському інтернаті для інвалідів.
Сьогодні гуляйпільський митець приділяє більше уваги портретам на замовлення та випалюванню. Другий рік поспіль працює над картиною із зображенням земляка – "батька" Махна, випалює її на фанері. Каже, це вже четвертий такий витвір: "Так довго роблю тому, що горять наконечники. Так би я її закінчив, буквально, за два-три місяці. Найважче - це півтон зробити".
Григорій Тищенко випалює також на металі, робить ікони. На одну витрачає 3-4 місяці. Каже, улюбленої немає, адже в кожну вкладає душу: "Потрібно мати відчуття металу, придавиш — не те, не додавиш — теж не те. А метал же тонкий — 0.45 мм. З іконами розстаюся дуже важко, я тоді ходжу "поламаний". Таке відчуття, що з людиною розлучився".
Чоловік згадує, коли мати приносила на роботу ікони — додому не повертала. Зараз люди приходять, замовляють картини. Але ціну за них не ставить – боїться, що тоді позбавлять пенсії.
"Людина приходить, замовляє й забирає потім роботу. Я собі на пам’ять тільки світлини в альбомі залишаю. Адже, за Законом, фактично, виходить, що інвалід не повинен працювати", — зауважує митець.
Григорій Тищенко розповідає, 10 років тому від нього пішла дружина і він залишився один із двома синами. Старший нині працює соціальним працівником та доглядає за батьком, а молодший навчається в Харкові на графічного дизайнера: "Я не можу одягнутись, роздягнутись, розчесатися, поголитися не можу. Все, що вище пояса, я не можу зробити, руки не підіймаються".
"Я йому допомагаю в господарстві. Зі мною йому легше. Іноді керує процесом – зі мною на кухні знаходиться та каже, що робити", — розповідає старший син Олег Тищенко.
Денис, молодший син Григорія Тищенка, каже, поважає батька за мотивацію, якою він ділиться з синами: "Коли, наприклад, не хочу своє робити, я згадую батька, він багато чого зробив, не маючи жодних можливостей, перспектив — просто власною працею. Гадаю, це може бути мотивацією для багатьох людей. Головне — не опускати руки й робити те, що любиш".
Суспільне ЗапоріжжяГригорій Тищенко каже, хотів би видати книгу для дітей з порадами щодо мистецтва випалювання. Також у планах написати ще 49 сюрреалістичних картин та відкрити персональну виставку.
Читайте нас у Telegram
Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber
