Черкащани, які боролися за незалежність, розповіли журналістам Суспільного, як створювали патріотичний рух на Черкащині, як пришвидшували цей день та як його зустріли.
Фото в місцевій газеті за тридцять років не потьмяніли. Зі слів заступниці директора державного архіву Черкаської області Вікторії Мельник, у дев’яносто першому такі часописи були чи не єдиним засобом інформації:
"Тридцять років тому не було соціальних мереж, як зараз, коли інформація розповсюджується моментально. Тоді про все дізнавалися з газет".
У випуску за 24 серпня про незалежність – ні слова. Про цю подію писатимуть пізніше, у наступних випусках місцевих газет:
"Ніхто не знав чи можна про це писати, настільки це серйозно. Я думаю, просто був стан шоку, що така подія вже відбулася. Далі з’являться заголовки, що незалежну Україну визнає світ, заговорять і про мову", –
На розмову українською дивилися скоса, національний одяг та традиції сприймали з острахом – так черкащанин Олександр Решетило пригадує 90-ті. Розповідає, що патріотичні заходи тоді проводили підпільно. Та це не заважало йому входити до патріотичного осередку "Заповіт" і там писати самвидави, говорити про релігію та історію, а також вперше підійняти жовто-блакитний прапор на площі міста.
"Мені було не все одно, якою мовою розмовляти і тридцять років тому. Коли почув, що людина з продавчинею говорить українською, я захотів з нею познайомиться тільки тому, що вона говорила українською. Тоді це дивиною було. Коли просив закомпостувати талончик, весь тролейбус обертався".
Зі своїм товаришем, черкащанином Володимиром Зеленьком Олександр не бачився вісім років. Зустрічаються на площі, де колись разом пробуджували незалежність, передивляються старі фото і згадують Черкаси в 90-х.
"Та сама дорога центром міста, що і тридцять років тому, та вже інші кольори довкола – синьо-жовті і й української чути більше. На момент розпаду СРСР у Черкасах були всього дві україномовні школи – 19-та і п'ята. Проте на перервах вчителі розмовляли російською", – розповів Володимир.
У підвальному приміщенні теперішнього музею "Кобзаря" з’явилися перші спроби патріотичного руху в Черкасах. Пришвидшували незалежність, та не все, додав пан Олександр, давалося легко:
"Містяни приходили ніби на будівництво, але з ними вчили колядки, писали часописи і проводили бесіди. Згодом організацією зацікавився обком партії і направив своїх людей, ніби на суботник, і вони, скоса на нас поглядаючи, кілька днів працювали з нами".
Така омріяна і бажана незалежність настала в серпні 1991-го. Цей день Володимира Зеленька застав на Уманщині.
"Коли я приїхав, то мати моя привітала мене і сказала :«Синку, все буде по-нашому, все буде добре»! Комуністи тоді лютували, вони не могли змиритися з втратою ідеології і влади".
Проте, зі слів завідувача кафедри історії Черкаського національного університету Віталія Масненка, свобода була нелегкою.
"Багато людей, які за радянського часу намагалися якось висловлювати думки і суперечили владі, вони дуже добре пам’ятали, чим це для них оберталося. Були репресії, були заарештовані дисиденти, багато людей загинуло у 80-х роках, тому люди боялися".
За незалежність України, її процвітання треба боротися і нині:
"Відколи розпочалася російська агресія проти України, зрозуміло, що це продовження боротьби за незалежність України. І справжнє унезалежнення України відбувається тільки зараз, в нинішніх умовах, коли ми відстоюємо нашу незалежність", – зазначив він.
Що відомо
- 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України.
- 1 грудня 1991 року Акт підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі
